Михайло СКОП

Звичай встановлювати святині на місцевості як пам’ять про історичні, зокрема трагічні, події є характерною рисою української культури. На території Галичини найбільш поширеними сакральними образотворчими творами, шо несуть меморіальну функцію, є ландшафтні хрести та фігури, а якщо говорити про архітектуру – часто каплиці та цілі храми. У самому Львові є значна кількість таких творів. Найдавніші збережені зразки датовані XVI – XVII століттями. Проте більшість наявних пам’ятних статуарних святинь міста зведені у XIX – XX століттях. Для прикладу, пам’ятник на честь скасування панщини 1848 року, відновлений у 1991-ому на вулиці І. Кавалерідзе у Львові; хрест на знак вшанування пам’яті 140 тисяч вояків, що загинули у концтаборі «Шталаг 328» на горі Шембека; хрест на Горі Лева на знак вшанування пам’яті полеглих воїнів-«афганців»; хрест, встановлений на згадку про цвинтар на сучасній вулиці Володимира Великого, 113, та інші. У таких творах про меморіальну функцію зазвичай свідчать лише  написи, хоч іноді історичні події так чи інакше відображаються на іконографії: це або зображення певного сюжету чи святого, або наявність окремих атрибутів. Зразком може бути каплиця «Покрову Богородиці» на вулиці Високий Замок, 4, перед входом до Національної суспільної телерадіокомпанії України. Вона зведена на честь полеглих козаків, які визволяли Львів і були поховані на цьому місці. Встановлення саме Покрови в цьому випадку можна пов’язати з тим, що її вважають покровителькою козацтва, українського воїнства загалом.

Історичне і сакральне

Проте значно цікавішими є монументи, в яких поєднані історичні та сакральні наративи і символіка. Із 1990-их років з’явилася значна кількість таких творів, що дозволяє говорити про тенденцію, а також свідчить про тісний ідеологічний та загалом світоглядний зв’язок історичної пам’яті й релігійності як у авторів, так і в громадськості. Також варто зауважити, що пам’ять про події новітньої історії залишається травматичною і суперечною, що так чи інакше відображається як на особливостях самих творів, так на їх вшануванні. Тому такі пам’ятки часто супроводжуються надмірною політизацією і скандалами.

Яскравим прикладом може бути «Стіна пам’яті жертв комуністичного терору мирного населення Заходу України в період 1939 – 1941 років». Меморіал розташований на стіні колишнього монастиря ченців-місіонерів Святого Казимира, де діяла Замарстинівська в’язниця, неподалік від місця, де починалося Львівське гето. Автори меморіалу – Іван Самотос, Олесь Криськів та архітектор Василь Каменщик.

Найстаршим його елементом є пам’ятний знак – барельєф із написами, зведений у 1995 році. Цю частину доцільно відрізняти за основним написом – «Стіна пам’яті і скорботи». Тут зображений скорботний ангел, який тримає терновий вінок. Атрибут Страстей Христових у цьому випадку має амбівалентне значення: з одного боку, це символ мученицької смерті, а з другого – вінок переможця. В християнському мистецтві цей образ зустрічається досить часто. Як окрема іконографія ангел із терновим вінком був дуже популярний у добу Бароко, сягаючи коренями часів античності. Так можна згадати іконографію богині Ніки – крилатої діви, яка здіймає лавровий вінок звитяги. Також помітно, що ангел має покриту голову, що в іконописі характерне саме для жіночих персонажів. Натомість пам’ятний напис цікавий тим, що українська та англійська мови в ньому відрізняються. У першому мовиться про те, що тут була катівня українського народу і, відповідно, тут має постати музей «Українська Голгофа», а в другому згадано, що жертвами також були поляки та євреї. Причому українська версія свого часу була суттєво «відредагована», про що свідчить помітне заглиблення від знятого шліфовкою напису.

 

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

Джерело