​​Як в СРСР 8 березня перетворилося з Міжнародного дня робітниць у свято мам, весни й краси👇

Часто можна почути, що Міжнародний жіночий день #8березня – це суто комуністичне свято, нав’язане більшовиками. Однак, в самому СРСР ставлення до 8 березня було різним, а дата пережила кілька трансформацій на догоду більшовицькій пропаганді.
Російські більшовики запровадили 8 березня як державне свято у 1921 році. Головною ініціаторкою цього стала діячка міжнародного феміністичного руху та більшовичка Олександра Коллонтай. Вона переконала більшовицького лідера Володимира Леніна зробити 8 березня державним святом.

Однак, це не був Міжнародний жіночий день чи Міжнародний день за права жінок, як його відзначають у світі. Це був Міжнародний день робітниць. Саме так у своїй програмній статті «охрестив» 8 березня Володимир Ленін. Радянська більшовицька пропаганда використала рух за емансипацію жінок у світі для посилення мобілізації жінок на важкі промислові та сільськогосподарські виробництва.
Образ колгоспниці, яка розриває зв’язок зі старим світом патріархального села та працює на благо соціалізму, впроваджуючи колективізацію, активно поширювався в часи Сталіна.

«Селянко, рви старого сітки, грамотною будь, працюй у раді, сядь за книгу, не бійся, неписьменність навчанням бий. Лише В.К.П. (Всеросійська комуністична партія – ред.) не в словах, а насправді веде селянок до щасливої мети… Чим удома терпіти дитячий садок, з матерями налагоджуй дитячий будинок. Селянкам стійким, випробуваним, чесним, у лавах комуністичної партії місце», – закликали пропагандистські плакати до 8 березня.

За Сталіна почали експлуатувати образ матері в пропаганді. Тоталітарний режим потребував великої кількості людського ресурсу, а відтак – великої кількості народжених дітей. Саме тому в 1940 роках спершу вводять «податок на бездітність» (його скасували лише наприкінці 1980-х), а згодом у системі нагород Радянського Союзу формується лінійка нагород за народження дітей: звання «Мати-героїня», орден «Материнська слава» в трьох ступенях та медаль Материнства у двох ступенях.

Після Другої світової війни 8 березня з дня емансипації жінки через працю почав потроху трансформуватися в «день жіночності та краси». Зокрема, на пропагандистських плакатах жінку зображали ще в уніформі та з елементами робочого інвентарю, але все частіше з квітами. Змінювалось і звертання з соціально-професійного (селянка, колгоспниця, робітниця) на більш нейтральне «дорогі жінки».

У 1965 році 8 березня як Міжнародний жіночий день офіційно став не лише державним святом, а й вихідним у СРСР (до цього день вважався святковим, але робочим). До влади прийшов Леонід Брежнєв, а з ним і так звані «застійні роки», коли радянська влада формувала нову ідеологію «другого світу» та «радянського способу життя». Свято 8 березня в цьому наративі займало особливе місце на рівні з «Днем Перемоги». Комуністична партія почала активно пропагувати тезу про те, що в СРСР будь-яка нерівність між чоловіком та жінкою подолана. Саме тоді у вжитку навіть на рівні офіційних привітань почали з’являтися поняття «свято жіночності та краси» і «жінка – окраса колективу».

Саме комуністичне керівництво СРСР «застійного періоду» перетворило для радянських громадян Міжнародний жіночий день з памʼятної дати про права жінок на свято «усіх жінок» із застіллями, квітами та подарунками. А потім ця «традиція» перекочувала у країни пострадянського простору. Повернення Міжнародному жіночому дню первинного правозахисного змісту, який був вихолощений у радянський час, також є одним з елементів відходу від радянського тоталітарного спадку.

На цю ж тему радимо статтю з коментарями істориків на УП.Життя.