Митрополит Ігор: «Позбуваймося гріхів у святій тайні Сповіді часто, бо вони несуть зі собою руйнівну силу духа та тіла!»

Друга неділя Великого посту, Євр 1,10-2,3; Мр 2,1-12/

В апостольському читанні ми почули, що Господь заснував землю і небеса – творінням його рук. Господь покликав усе до життя: і те, що на небі, що в небесних просторах, землю й усе на землі. Свята Церква не займається дослідженням днів, e яких творив Господь, бо святий пророк Мойсей написав так: «На початку сотворив Бог небо і землю. Земля ж була без вигляду і невпорядкована і темрява (була) над пропастю, і дух божий носився над водою. І сказав Бог: Хай буде світло. І повстало світло. І побачив Бог світло, що добре. І розділив Бог між світлом і між темрявою. І назвав Бог світло днем і темряву назвав ніччю. І був вечір і був ранок, день перший» (Бут 1,1-5).

Церква не стверджує, що такий день творіння становить 24 години, тобто добу. Чи це був період? Який період, довший час чи дуже довгий, ці досліди хай провадять вчені, хай вивчають і доводять, як певний матеріал. Ми, як віруючі люди, віримо, що увесь світ створив Господь: небо і землю, птахів, звірят, усі тварини, рослини та дерева, риби та ссавців, усе, все створив Господь на землі, про усе сказав, що добре. Шостого створив Господь людину: «І створив Бог людину, за божим образом створив її, чоловіком і жінкою створив їх. І поблагословив їх Бог, кажучи: Ростіть і множіться і наповніть землю і пануйте над нею і володійте рибами моря і птахами небесними і всією скотиною і всією землею і всіма плазунами, що плазують по землі» (Бут 1,27-28). Безпосередньо, після створення людини, Господь нічого не сказав, лиш, згодом написав священний Мойсей: «І побачив Бог все, що створив, і ось, дуже добре. І був вечір і був ранок день шостий» (Бут 1,31). Усі проживали у великій гармонії та панував лад, скажімо, між хижими звірами і тваринами, на яких вони тепер полють: як лані, буйволи, зебри тощо. А після гріху, який вчинив Адам, в природі усе змінилося, пропав існуючий лад, завівся великий непорядок і за це Господь наклав велику кару: «… яку віки не похитнуть, чого ніхто не уникне, від чого ніхто не втече; жодна людина в тілі у цьому світі, не переплине такого моря» (св. Ів. Золот. «Слово на початок св. Чотиридесятниці, про вигнання Адама (з раю) і про немудрих жінок» п.3 поле 533).

Один вчений астроном коментує вибух, який стався в космосі, де після нього матерія склалася в акуратно сплетений павучий шовк, замість, якогось неладу та хаосу, що стається після вибухів. Вчені шоковані й не можуть цього пояснити, бо не бажають прийняти Божого Провидіння, яке над усім світом чуває.

Автор апостольського читання пригадує, щоб ми були уважними, бо кожне порушення закону отримає справедливу відплату. Нам, слід боротися за спасіння своєї душі, це – можливо усім, це – перша необхідність вжитті, це – невід’ємна частина нашого життя!

Перенесемося ще у Капернаум, де перебував Ісус в одному домі, про що довідалися люди і стали збиратися, слухаючи його науки. Появилися інші, які несли теж до Ісуса спаралізованого чоловіка. Людей перед домом було так багато, що ті, хто принесли хворого, подалися з паралізованим з протилежної сторони дому, витягнули спаралізованого на стелю, розібрали її і спустили спаралізованого перед Ісусом. Невідомо, що рухало цими чотирма особами, які несли хворого й додумалися до такого вчинку? Цей спаралізований, виходить, був їм дуже дорогою особою, тому вони пішли на відчайдушний крок! А Ісус не скартав їх, не виявив незадоволення, не прогнав, як міняйлів з храму, лиш, збагнув їхню віру та старання, звернув увагу на хвору людину й промовив: «… Дитино, відпускаються твої гріхи!» (Мр 2,5).

Цікаво, що Ісуса прийшли послухати й певні книжники, які зреагували на його вислів про відпущення гріхів негативно у своїх серцях. Осуджували його за такий відважний вислів й перебирання на себе Божої ініціативи. І це – правда, Ісус Христос – правдивий Бог і людина, тому розумів природу хвороби людини й звільнив від джерела хвороби – гріху. Господь знав думи нешляхетних людей й повідомив їх про неправильні їхні думки. І, щоб довести їм свою Божу природу, промовив до спаралізованого: «… Встань, візьми свої носилки та йди собі?» (Мр 2,9). І чоловік відразу підвівся, забравши свою лежанку подався додому. Усі були приголомшені, дивувалися й славили Бога.

Яке повчання заберемо ми зі собою та понесемо у серці вулицями міста до своїх домівок? Думаю, ми зрозуміли, що частим, частішим, захворюванням людини є гріх, рідше, випробування Господнє. Тому позбуваймося гріхів у святій тайні Сповіді часто, бо вони несуть зі собою руйнівну силу духа та тіла! Не слід, пригрівати гріхи у своєму серці та носити такий руйнівний тягар у собі. Чинімо так, як робили ізраїльтяни: «І сини Ізраїля відлучилися від всякого чужого сина і стали і визнали свої гріхи і гріхи їхніх батьків» (Неєм 9,2). Перепрошуймо Бога за своїх гріхи, беззаконня наших рідних та нашого народу. Довіряймо Богові, Господь не зробив жодного закиду спаралізованому чоловікові за його беззаконня, лиш, сказав, що йому відпускаються гріхи, очевидно, – він простив гріхи. Вміймо побачити нашого ближнього у духовній, фізичній чи матеріальній потребі. Не критикуймо ближніх, як це чинили фарисеї, бо кожна людина стоїть перед очима Господніми. Читаймо та слухаймо Господнього слова, яке приносить зміну в наше серце. Довіряймо Богові наше життя так, як це вчинили четверо, які принесли хворого до Ісуса.

Молімося за наших військових, волонтерів, усіх, хто бореться за волю і незалежність нашого народу. Візьмімо на озброєння гарні слова з книги Неемії: «… Не бійтеся їхнього лиця. Згадайте велике і страшне нашого Бога і станьте до бою за ваших братів, ваших синів і ваших дочок, і ваших жінок і ваші доми» (Неем 4,8). Просімо Господа, щоб він завершив цю війну, яку розв’язала Московія. Пречиста Богородице, виблагай у свого Сина Ісуса Христа, щоб простив нам гріхи і беззаконня наші, та закінчив цю несправедливу війну на нашій землі.

Джерело