НАСПРАВДІ, таким чином Медведєв фактично дезавуював спільну заяву Сі Цзіньпіна з Путіним, в якій вони спільно наголосили на «неприпустимості розв’язання ядерної війни, в якій не може бути переможців».  

Таким чином, для Пекіна стало вже також очевидним те, що домовленості з Москвою не варті папірця, на якому залишені підписи. І цією «ядерною заявою» Медведєва Росія вже показово для Пекіна підкреслила, що не дотримується слова. 

Саме тому багатогодинні перемовини китайського лідера з російським так і не призвели до підписання жодного серйозного документу. 

Жодних ядерних погроз і навіть натяків на них з боку США, Великої Британії, Франції, Китаю, Індії та Пакистану не було. Вся ядерна риторика несеться лише з Росії.

Особисто Медведєв лише цього року щонайменше вчетверте розмахує ядерною палицею.

–        19 січня він вдавався до ядерних погроз напередодні зустрічі контактної групи з оборони України на авіабазі у Рамштайні. Тоді Медведєв заявив, що «руйнування РФ у війні призведе до ядерної війни»;

–        4 лютого він говорив, що «російські ядерні ракети можуть бути застосовані в разі завдання ударів по Кримському півострову за допомогою західного озброєння»;

–        27 лютого він заявив, що «ми готові застосувати ядерну зброю в разі виникнення загрози існуванню держави».

І ось заява від 23 березня. В якій, звісно, нічого нового для Заходу не було сказано, проте багато що сказано Китаю.

Регулярне «ядерне загострення» Медведєва пояснюється просто: на будь-яку поразку в Росії об’єктивно немає чим відповісти. Бо нічого не лишилося. Якщо, звісно, не рахувати дідусеві консервовані танки Т-54.

«Орбіта» Путіна стискається на очах

Медведєв лякає і ракетними обстрілами по Європі. Мовляв, арешт Путіна за ордером МКС в Німеччині (про що попередило її керівництво), стане «нічим іншим, як оголошенням війни Росії». Він назвав МКС «правовою нікчемністю, міжнародно-правовим імпотентом», а європейських політиків – «дурнями і недоумками», та пригрозив ударом по Берліну.

НАСПРАВДІ, голова Асамблеї держав-учасниць Римського статуту Сільвія Фернандес де Гурменді та її заступники Катержина Секенсова та Роберт Кейт Рей одразу випустили заяву, в якій йдеться про «спроби перешкодити міжнародним зусиллям щодо забезпечення відповідальності за дії, заборонені міжнародним правом. МКС втілює нашу колективну прихильність до боротьби з безкарністю за найтяжчі міжнародні злочини».

А тепер інша цитата: «Цей суд сприяє затвердженню міжнародної справедливості…. Росія віддана принципу верховенства міжнародного права – це є однією з основ конституційного ладу РФ». Це сказав Путін у жовтні 2005 року. Нехай не про МКС, а про Міжнародний суд ООН. Але суті це не міняє.

З того часу нічого не змінилося у міжнародному праві. 

А за три роки після тих слів Путіна, російські війська вдерлися в Грузію. А в 2014-му розпочалася війна в Україні.

23 березня в ній відкрили представництво МКС. Генпрокурор Андрій Костін назвав подію «ще одним кроком до забезпечення повної відповідальності за міжнародні злочини».

До речі, проблеми у Путіна можуть виникнути не тільки в Німеччині.

–   У МЗС ПАР заявили про необхідність обговорити ордер на арешт Путіна, виданий МКС (у серпні Путін має їхати до цієї країни на саміт БРІКС).

–   Голова МЗС Бразилії (ще одна країна БРІКС) Мауро Вієйра, відповідаючи на запитання, чи може бути заарештований Путін з огляду на те, що його країна є членом МКС, сказав: «У будь-кого, хто їде до країни, яка є членом МКС, можуть виникнути ускладнення, я в цьому не сумніваюся».

–   Голова Національних зборів Вірменії (країна ОДКБ) Ален Симонян нагадав, що його країна також розпочала процес ратифікації Римського статуту. 

 –  Інша країна ОДКБ Таджикистан вже ратифікувала Римський статут. До речі, на території республіки розміщена 201 російська військова база. Але в разі приїзду в Душанбе головнокомандувача цих солдатів, його можуть заарештувати на вимогу МКС.

Відзначимо, перераховані країни знаходяться (як вважають у Москві) в путінській орбіті. І, як бачимо, вона стискається буквально на очах.

Усього, нагадаємо, юрисдикцію МКС визнають 123 держави. А світову кримінальну орбіту Путіна, де у нього «можуть виникнути ускладнення», наочно демонструє ця карта.

До речі саме по ній можна звіряти погрози прильотів російських ракет по столицях країн, в яких заарештують Путіна. Про що, крім пропагандистки Симоньян, відкрито заявляє вже посадова особа –  Медведєв. Те, що за такого сценарію загине сам Путін, його попередника, схоже, не обходить. Чи то через ядерне загострення. Чи то через бажання самому повернутися у крісло президента РФ.

13 місяців вторгнення: від Аль Капоне до Сталіна

24 березня почався відлік 14 місяця війни. Дуже символічно, що Медведєв, підводячи для Росії її невтішні підсумки, вдався, крім ядерної, і до відверто мафіозної риторики, перефразувавши цитату, яку приписують Аль Капоне.

«З деякими країнами безглуздо домовлятися – вони розуміють лише мову сили. Добре слово і пістолет приносять більше результатів, ніж просто добре слово».

Того ж дня на засіданні директорів російських підприємств ОПК Медведєв зачитав телеграму Сталіна таким же директорам радянських військових заводів, але у 1941 році з погрозами «громити їх як злочинців».

НАСПРАВДІ, усе це переконує у двох речах. По-перше, Росія офіційно повідомила, що прийшла до України по-мафіозному: «з добрим словом і пістолетом». А по-друге, коли в самій Росії «пістолетів» забракло, почалася справжня «сталінщина».

А щодо українців, то вони за ці 13 місяців довели, що:

–    не збираються здаватися. Верховний Головонокомандувач ЗСУ на відміну від «нічного бомбили Маріуполя», спокійно днем п’є каву на звичайній АЗС і фотографується з усіма охочими;

–   бажають не «мирних переговорів», а перемоги. Адже саме слово «перемога» вжили у розмові із президентом Зеленським мешканки села Посад-Покровське на Херсонщині;

–   менше ніж за рік фактично знищили спочатку контрактну частину «другої армії світу», а потім усе її кримінальне, чмобілізоване та найманське поповнення;

–   не просто артикулюють свої цілі про «вихід до кордонів 1991 року», а й поступово досягають їх. На тлі регулярних «мирних ініціатив» окупантів (що змінюються в залежності від їх не менш регулярних поразок), це виглядає, дійсно, як майбутня перемога.

Як квартирне питання зіпсувало «русский мир»

І наостанок знову про Медведєва, який і досі вперто вважає, що «Україна — це частина Росії. Але через геополітичні причини і через історію того, що сталося, ми довгий час мирилися з тим, що живемо в різних квартирах».

НАСПРАВДІ, те, що москвичів зіпсувало саме квартирне питання відомо задовго до булгаковських «Майстра і Маргарити». З тих самих часів, коли суто «оборонна політика кремлівського князівства» зрештою призвела до створення найбільшої за територією країни світу.

Цікава генеза того, як змінилася концепція «русского мира», яку в 90-х роках минулого століття сформулювали так звані методисти Георгій Щедровицький та Юхим Островський: «Світ нової Росії не шукає нових земель, він розгортає нові образи її майбутнього».

Тоді усе «продавалося» як «поєднання людей, які хоч і не живуть в Росії, але говорять російською та виховані на її культурі». 

Але у 2007 році було створено фонд «Русский мир». Згодом до його роботи Кремль підключив «Россотрудничество» з його чималим бюджетом (на перші три роки: 2007-2009 – 1,5 млрд рублів) і сотнею офіційних представництв у різних країнах світу.

В Україні, наприклад, їх було 12: у Києві, Горлівці, Дніпрі, Донецьку, Запоріжжі, Кривому Розі, Луганську, Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Херсоні.

А 9 років тому, в березні 2014-го, прессекретар Кремля Пєсков оголосив, що «президент Росії Володимир Путін є гарантом безпеки русского мира». А той вже застосовував свої «гарантії» щодо громадян України у Криму та на Донбасі.

Востаннє Путін згадав про «русский мир» 10 днів тому, 14 березня, що примітно – в Бурятії: «Росія не може покинути російськомовне населення і бореться за «русский мир» в Україні».

«Русский мир» має багато іпостасей і проявів. Це не лише доктрина політичного панування, а й ідеологічний вірус, який поширюється світом і захоплює людей у свої тенета. Ця дихотомія світу, це чорне і біле в рамках наративу «русский мир», який перетворює свідомих громадян у радикальних фанатиків, що відмовляються від мислення на користь простої картинки російської пропаганди, за якою слідують… російські танки», – пояснює Катерина Демерза, членкиня Vitsche.

Решту сусідів Росії також бентежить споконвічне «московське квартирне питання». Адже «русский мир», який починався з бажання об’єднати по всьому світу любителів «калинки-малинки», завершився різаниною в Бучі, зруйнованим Маріуполем, тисячами вбитих, поранених та вимушених покинути свої домівки українців.

Звісно, «в усьому винні англосакси та колективний Захід, які перетворили Україну в АнтиРосію, а взагалі українці – брати».  Але ці та інші пояснювальні наративи насправді підкреслюють лише одне – безславну смерть «русского мира», агонію якого зараз спостерігає увесь світ.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело