НАСПРАВДІ, мантру «спроби ізолювати Росію провалилися, а затверджений президентом зовнішньополітичний курс доводить свою ефективність» Лавров повторює постійно (перед цим, наприклад, 15 лютого). І здається, з метою вразити виключно Путіна. (Так само робить і Шойгу, говорячи про «успіхи СВО в Україні»).

Тепер офіційно провалилася і дипломатична «антиколоніальна спецоперація». Усі росЗМІ (які буквально ловили кожний подих та смакували черговий невдалий жарт Лаврова в ООН) 1 травня як води в рота набрали з приводу фіаско, яке у підсумку він там отримав.

Саме цього дня були оприлюднені підсумки його головування в Раді Безпеки. За задумом Кремля, воно мало б осінити всіх «російською правдою» про війну в Україні. Саме задля цього були й нещодавні африканський та латиноамериканський вояжі очільника МЗС РФ.

Але вразити світ не вийшло. Стало навіть гірше, бо ледь не «стратегічний союзник» Китай вирішив нарешті відмовитися від практики «утримання» під час голосування в Генасамблеї ООН щодо документів із жорсткими формулюваннями з приводу вторгнення в Україну.

У резолюції А/77/L.65 «Співпраця між ООН та Радою Європи» йдеться про «безпрецедентні виклики, які стоять після агресії Російської Федерації проти України, а раніше проти Грузії».

Резолюція також закликає «відшкодувати збитки, завдані жертвам російської агресії, та притягати до відповідальності всіх, хто винен у порушенні норм міжнародного права».

Крім КНР, за резолюцію проголосували члени БРІКС Індія та Бразилія, члени ОДКБ Казахстан та Вірменія.

Загалом документ зібрав 122 голоси «за» країн-членів ООН. «Проти» виступили лише п’ять: Росія, Білорусь, Демократична республіка Конго, Нікарагуа та Сирія.

Нагадаємо, світ не погодився на «путінській світопорядок» ще у жовтні минулого року. У грудні проти резолюції про виведення російських військ з України проголосували 14 країн (тих, хто утримався було аж 80). У лютому проти антиросійської резолюції виступили лише 7 країн, (утрималися 32). У квітні рахунок 122:5 (18 утрималися).

Тож динаміка «успіхів» російської дипломатичної антиколоніальної спецоперації дійсно вражає. Особливо на тлі того, що саме за головування Лаврова Росія отримала офіційно підтриманий більшістю членів ООН статус держави-агресора.

ПАР послала Путіна в Zoom

Сама того не очікуючи, Південно-Африканська Республіка стала «центром ухвалення рішень» щодо арешту Путіна за ордером Міжнародного кримінального суду (МКС). Відзначимо, у серпні в ПАР має відбутися саміт БРІКС, поїздка на який могла б стати першим великим закордонним візитом Путіна після початку повномасштабної війни.

1 травня влада ПАР зі словами «у нас немає варіантів не заарештовувати Путіна», дипломатичними каналами попросила його не приїжджати на саміт БРІКС.

Пропагандисти пояснили це наступним чином: «На шляху до ПАР потрібно пролетіти надто багато недружніх країн, звідки спецслужби США та Британії можуть організувати теракт проти Путіна».

НАСПРАВДІ, комедія під назвою «Путін летить до ПАР» скінчилася, ще коли він не полетів до не менш «дружньої» Туреччини – відкривати АЕС. 

Кремлівський «мачо» тоді міг би спокійно пролетіти Чорне море на винищувачі, ефектно приземлитися, побажати здоров’я Ердогану, виголосити промову про «історичну дружбу з Туреччиною» (яка, до речі, не підписала Римський статут). Це б дійсно мало величезний пропагандистський успіх.

Але «мачо» вже не той. Він – старий і боягуз. Тому довелося принижено спостерігати за маневрами ПАР. Її президент Сиріл Рамафоса спочатку заявив, що керівна партія Африканський національний конгрес (АНК) вирішила, ніби країна вийде з МКС.

Його канцелярія негайно спростувавала цю заяву.

Потім Рамафоса отямився і призначив спеціальний урядовий комітет, який мав вивчити варіанти дій щодо російського диктатора. І ось 1 травня з’ясувалося, «варіантів немає».

Вони, звісно, були. Як і прецеденти. ПАР, відзначимо, проігнорувала ордер на арешт експрезидента Судану Омара аль-Башира у 2015 році. Але от для Путіна варіантів не знайшлося. «Це буде порушенням не лише міжнародного законодавства, а й законів самої країни», – вказує Пріял Сінгх, старший дослідник Південно-Африканського інституту проблем безпеки.

Отже Путін став настільки токсичним, що навіть «дружні» лідери побоюються очно з ним перетинатися, щоб уникнути непотрібних проблем. Тому ПАР заздалегідь і послала Путіна в Zoom.

Правосуддя наздожене РФ, хоч вона його і «не визнає»

1 травня один із лідерів правлячої «Грузинської мрії» мер Тбілісі Каладзе пояснив, що через те, що «ми не вплуталися у війну Росії з Україною, нам не надали статусу кандидата в ЄС».

Якою НАСПРАВДІ є «грузинська мрія» нехай з’ясовують поміж себе самі громадяни цієї країни.

Але грузинсько-російсько-європейський кейс цікавий, зважаючи на майбутні судові позови проти РФ з боку України.

Напередодні стало відомо, що ЄСПЛ зобов’язав Росію виплатити ще понад 129 млн євро компенсації Грузії за порушення прав її громадян під час війни з РФ у 2008 році.

Компенсація складається з:

– 3,2 млн євро – у зв’язку зі вбивством щонайменше 50 мирних жителів (загалом було 116 заявок);

– 2,7 млн євро мають бути виплачені 116 постраждалим цивільним за практику немотивованих затримань та нелюдського і принижуючого гідність поводження;

– 640 тисяч євро – 16 постраждалим від тортур грузинським військовополоненим;

– 115 млн євро – у зв’язку з адміністративною практикою перешкоджання поверненню грузинських громадян до їхніх будинків на окупованих територіях, від чого постраждали 23 тисячі осіб;

– 8,2 млн – 42 особам, які постраждали від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій.

Відзначимо, торік у березні через вторгнення в Україну РФ виключили з Ради Європи. У відповідь в Москві заявили, що не виконуватимуть рішення ЄСПЛ, винесених після цієї дати. (Відповідний закон Путін підписав у червні 2022-го). Росія також припинила бути стороною Європейської конвенції з прав людини з вересня 2022 року.

Але факт того, що держава перестала бути членом Ради, не звільняє її від зобов’язань щодо Конвенції стосовно будь-якої дії, яка була вчинена до виходу з Ради та Конвенції, наголосили в ЄСПЛ.

Нагадаємо, Південна Осетія та Абхазія були частинами Грузинської РСР. У 1990-х обидві території проголосили незалежність, яку Тбілісі не визнав. У 2008 році після «пятиденної війни» Росія замінила свої «миротворчі» війська на окупаційні, а також визнала незалежність «республік».

Так, Грузія офіційно звинувачує РФ у порушенні територіальної цілісності країни. Але неофіційно вже давно не може дати раду зі своїми «мріями»: чи то бути з Європою, яка призначає компенсацію за її ж окуповані території, чи то й надалі уникати відповіді на просте питання «Грузія – вона за кого сьогодні?».

Україні ж ця історія цікава насамперед тим, що міжнародне правосуддя працює. І нехай Путін зараз намагається його уникнути «невизнанням», воно зрештою наздожене Росію. І заплатить вона Україні значно більше, ніж Грузії.

«ІДІЛ Кадирова» може стати реальністю

Мабуть, відчуваючи що й на зовнішньому фронті все пропало, ватажок путінської Чечні Кадиров 1 травня заявив, що хоче створити власну армію «для захисту інтересів пригноблених народів від так званих демократичних країн Заходу».

НАСПРАВДІ, чи обговорював він цю ідею з Путіним, Кадиров не уточнив. Проте, подібні заяви цілком вкладаються в старий більшовицький наратив, який свого часу влучно сформулював поет Олександр Блок: «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем».

Зараз його активно (і вкрай невдало – як довело голосування в ООН) просуває сучасна Росія. Але:

• –   ідея «роздмухати світову пожежу» знаходить відгук хіба що у російських «турбо-патріотів»;
• –   армія Шойгу не здатна взяти Бахмут, не кажучи вже про «Берлін – можемо повторити»;
• –   самі російські буржуї вже посипають голову попелом від «української пожежі», в якій спалені їх статки на Заході;
• –   пересічних росіян ідея «ще раз взяти Париж» також не надихає;
• –   по-перше, вони вже надихалися окопними новинами «сарафанного радіо» про кількість загиблих в Україні;
• –   по-друге, ідея й надалі воювати за московських «бояр» під керівництвом кремлівських «воєвод» зустрічає дедалі більший спротив;
• –   саме через це в РФ запроваджують посилення  каральних заходів за ухилення від призову та мобілізації.

Тому заяву Кадирова варто розглядати як намір створити щось на кшталт ІДІЛ. Фактично він дав зрозуміти, що переріс звання російського терориста і готовий стати міжнародним. Тим паче відповідний досвід у нього є.

Противників Кадирова давно вбивають за межами Чечні. У Катарі був убитий колишній президент Чеченської республіки Ічкерія Зелімхан Яндарбієв, у Дубаї – Сулім Ямадаєв, близько 10 опозиціонерів – у Туреччині. Вбивства критиків Кадирова у країнах Євросоюзу також давно не є таємницею.

То ж «ІДІЛ Кадирова» може стати реальністю для всього світу. І щоб там собі не думав Путін про свого «вірного піхотинця» вартістю 1 млрд в день, Москва в цьому плані не просто невід’ємна частина кадирівського світу, а перша в його списку.  

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело