Продовження. Поч. у №2.

Папський Престіл брав активну участь у підготовці «Саміту Землі» та вніс вагому лепту для досягнення позитивних результатів конференції завдяки релігійно-етичному обґрунтуванню відповідальности за планету. Згідно з резюме делегації Папського Престолу, фундаментальними принципами для вирішення екологічних питань мають бути цілість усього Божого створіння і повага до життя та гідности людини. Декларація папської делегації містить також такі пункти:

люди, які шанують довкілля, вшановують Бога –Творця Всесвіту; руйнування окремих складових створеного світу – це руйнування того, що, згідно з волею Бога, має існувати для спільного блага людства; по-варварськи ставитися до природного середовища – означає ображати Бога; необхідно з пошаною ставитись до довкілля; кожна людина має зробити особистий практичний внесок для пошанування та збереження Божого створіння – природи.

Участь Папського Престолу в роботі «Саміту Землі» була надзвичайно важливою, оскільки одним із його основних результатів стало формулювання концепції сталого розвитку, яка, по суті, відповідає християнському розумінню комплексного характеру відповідальности людини за створіння та потреби гармонійного співжиття людей із природою.

Апогеєм вчення папи Йоана Павла ІІ про релігійну відповідальність людини за довкілля став апостольський лист Ecclesia in America, у якому Понтифік ще раз пригадує, що з віри в Бога Творця «для кожного випливають конкретні обов’язки щодо довкілля». Одночасно Святіший Отець визначає безвідповідальне руйнування природи одним із найважчих гріхів і долучає його до категорії соціальних гріхів, які кричать до неба. На перший погляд може видатися незрозумілим, чому руйнування довкілля Вчительський уряд Церкви ставить на один рівень із навмисним вбивством та іншими найтяжчими злочинами проти людини та суспільства. Така логіка стає зрозумілішою з огляду на сучасну екологію, яка засвідчує, що мільйони людей щорічно стають жертвами забруднення довкілля, а особливо повітря та води. Попри те, руйнуючи довколишнє середовище та виснажуючи ресурси планети, що не відновлюються, окремі люди чи нації знищують спільну спадщину всього людства, загрожують суспільному миру, порушують вимоги справедливости та крадуть майбутнє у прийдешніх поколінь.

На окрему увагу заслуговує звернення папи Йоана Павла ІІ до Папської академії наук від 12 березня 1999, де він закликає кожну людину до своєрідного «екологічного навернення», що має насамперед виявитися в постійному особистому наверненні до Бога. Це навернення до Бога вимагає ґрунтовної зміни на краще особистої поведінки щодо ближніх та всієї природи.

«Релігійного пошанування цілости створіння» вимагає Катехизм Католицької Церкви, який розглядає питання екологічної відповідальности в контексті сьомої Заповіді Декалогу – «Не вкради»! Поведінку, яка шкодить довкіллю, живій та неживій природі, маємо розцінювати як провину проти загального добра людства та образу Бога Творця.

«Компендіум соціальної доктрини Церкви», укладений на прохання Святішого Отця Йоана Павла ІІ та виданий у 2004 Папською радою «Справедливість та мир», містить систематичний огляд соціального вчення Церкви, у якому весь 10-й розділ присвячений питанню охорони довкілля. Компендіум констатує, що турбота про довкілля – невід’ємна складова спільного та універсального обов’язку людства, а саме обов’язку «поважати спільне благо».

Д-р Володимир ШЕРЕМЕТА,

доцент Івано-Франківської Теологічної академії,
керівник Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології

Джерело