Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися

Йо 4,5–42

Історія самарянки та Ісуса наповнена багатьма символами, які подають нам важливі правди віри. Зустріч Ісуса з самарянкою пропонує сьогодні цікаву тему для роздумів про свободу Бога та людини: Бог не залежить від місця. Це правда, як і те, що ми не завжди про це пам’ятаємо. Ми можемо зустрітися з Богом будь-де, тільки потрібно мати бажання і відкрите серце.

Зазвичай у цьому уривку Євангелія робиться наголос на тому, що Ісус зустрічає жінку-самарянку, а отже, чужоземку. Адже юдеї і самаряни не контактували між собою. Але цього разу чужинцем є Він! Це Ісус перейшов кордон географічний і порушив традиції, Він знаходиться у чужому краю. Різниця походження, стану, особи не є для Христа перешкодою до зустрічі та спілкування. При криниці Якова Бог зустрівся з людиною, Святий із грішницею, єврей із поганкою: дві різні й протилежні особи. Однак любов зруйнувала всі ці людські кордони. Свобода побудована на любові проявляється в тому, що Бог може поєднати різних осіб, поможе знайти порозуміння між ними.

Гарна ця зустріч, бо сповнена свободи. Зустріч, де юдей залишається юдеєм, а самарянка — самарянкою. Обоє присутні зі своєю сутністю та своєю правдою. А правда, каже Ісус, тут така: ,,Від юдеїв бо приходить спасіння”. Але знову ж – спасіння не в тамтому світі, де ми його зазвичай очікуємо. Спасіння не приходить із храму чи його відвідування, ані з прощі на гору Гарізім. Спасіння є від Бога, який дарує і його, і самого Себе. Спасіння походить від Тіла, яке пропонує нам Ісус у Євхаристії. Коли споживаємо Його Тіло й Кров, єднаємося з Христом – маємо спасіння.

Біля криниці Якова Ісус об’являє нам також обличчя Бога, який переймається не Cобою, а тим даром, що дає: ,,Була б ти відала про дар Божий”. Бог щедрий, який дарує живу воду, що не є нічим іншим, як самим життям – Його любов’ю. Він хоче, щоб людина прийняла у своє життя Бога і Його любов, яка дарує свободу і щастя. Тут бачимо ще один прояв свободи: Ісус вільний у своїй любові, об’являє її всім без обмежень, перешкодою цьому не є закони чи звичаї.

Дивна історія трапилася свого часу з одним лікарем, який втратив жінку і двох дітей. Ця трагедія сильно травмувала його психологічно і відвернула від віри у Бога. Минали дні… тижні… Він перевівся працювати у лікарню, якою опікувались сестри-монахині, а над спасінням душ трудився молодий священник-монах, який привертав до себе увагу всіх хворих і нещасних. Після якогось часу до нього набрав довіри і цей лікар, але його тривожила дивна мовчанка монаха, коли він висловлював перед ним свої погляди на релігійні теми і свої сумніви у вірі. Але одного разу увірвався терпець. „Слухайте, отче, – запитав його відверто лікар, – чому ви не стараєтесь мене навернути? Адже ви монах! Я стільки разів говорив вам про свій брак віри…" „Та я навертаю вас, лікарю, не чекаючи на ваші слова", – відповів монах. Лікар глянув на нього здивовано. „Насміхаєтесь із мене? Адже ви жодного слова не сказали на цю тему". „Я постійно молюся за вас, а говоритиме до вас Господь Своєю ласкою". Лікар глянув на нього збентежено, та якраз викликали його до хворого, і розмова перервалась. Однак слова монаха „я молюся за вас" розбудили якусь надію в його наболілому серці. Через кілька днів монах увійшов швидко до кабінету лікаря і промовив: „Привезли пацієнта. Як ви почуваєтесь?" „Як звичайно, добре", – відповів здивований лікар. Увійшовши у палату, як завжди, запитав: „А що сталося з ним?" Перед ним лежав смертельно блідий юнак. „Як його звати?" — запитав лікар. „Ярослав Костич"… Це ж його син, якого вважали пропавшим безвісти на війні. Ярослав догорав перед його очима. Лікар захитався. Монах підтримав його. „Спокійно, спокійно, докторе, тут потрібна якнайшвидша операція". „Я не можу, – промовив лікар, – в мене руки тремтять… я не здатен ні до чого"… „Ви мусите! Йдеться про життя вашого сина! Моліться"… Помолившись, лікар приступив до операції. Операція закінчилась щасливо, життя сина врятовано. Лікар глянув на монаха: „Дякую". „Не мені дякуйте, а Богові", — промовив монах. Священник мовчки взяв його в обійми і лікар заплакав…

Цінним проявом свободи є розмова самарянки з Ісусом. Важливі також питання, які ставить самарянка. Від найпростіших і конкретних (зачерпнути не маєш чим), до складніших: ,,Який Бог справжній? Той з гори, чи Той з Храму? Де я можу Його зустріти?” Ці питання означають, що ця жінка не жила поверхнево, що Бог не був десь збоку в її житті. Вона чекала зустрічі з кимось, хто міг би допомогти їй розібратись із цим, дав би відповідь. І ось ця відповідь прийшла від самого Бога. Це так важливо для неї, що вона навіть залишає глечик при криниці (хоч і прийшла саме набрати води). Залишає його, бо знайшла когось, хто просто її побачив, допоміг їй зустрітися зі своєю правдою. Не осуджував, а дав зрозуміти, що її життя — це не тільки помилки, що вона не лише грішниця для людей, а також улюблена дочка в очах Бога. А це вартує того, щоб розповісти всім! ,,Ідіть-но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила”. Поділитися з людьми своєю свободою, яку приносить правдива любов. Жінка осягнула найвищу свободу — розповідати про себе без страху. Якщо Бог мене не засудив, чому я маю боятися засуду інших? Бог просить нас не боятися. Бо любов не має страху, а перемагає страх і світ. Адже, якби був тільки страх у світі, тоді б не було благовіщення, не було б Євангелія. Ми не отримали б любов Ісуса і свободу від гріха.

Отак від слова-свідчення переходимо до Слова життя: ми почули правду особисто від Ісуса, тому віримо. Просімо Воскреслого Господа, щоби мали віру самарянки, могли розпізнати присутність та новизну слова Ісуса в нашому житті. Хай любов Христос дарує нам свободу від зла, свободу нашій любові любити без страху. Бо Ісус є з нами, Його любов нас єднає, допомагає і захищає. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело