Богослов’я та іконографія

Ікона з с. Радруж (тепер Польща), сер. XV ст.

Земля святкує і веселиться, радіє і небо вознесінню
нині Творця творіння, що волею з’єднав роз’єднане.
(Пісня 3 на Утрені свята)

Вознесіння – це внебовзяття людини разом із тілом (пор. Бт. 5,24; ІІ Цар. 2,11), а в контексті християнства – це подія вознесіння Христа разом з тілом на небо на 40-й день після Пасхи. Загалом число 40 має особливі конотації у Біблії: 40 днів мандрівки пустелею, 40 днів потопу, 40 днів посту Христа і т.д. Ця подія знаменує собою завершення земної діяльності Христа. Це звершення спасіння й «обоження Його людської природи, що стає невидимою для людського ока», як говорить Атанасій Великий, а Іван Золотоустий доповнює, що «в людськості Христа все людство остаточно підноситься на небеса, наше вічне безсмертя сповнено остаточно (пор. Фил. 3, 20)». Сама подія має радісний характер з есхатологічними нотками, хоча з людської перспективи відчуття втрати фізичної присутності Вчителя поєднується із надією. Однак з Вознесінням не завершується місія Христа, бо нести добру новину – це буде завдання апостолів.

Джерело для іконографії цього свята – це Євангеліє від Марка і Луки (Мк. 16,19, Лк. 24,50-53), Діяння апостолів 1, 9-12 та апокрифічне Євангеліє від Никодима, яке власне називає гору Мамілх, як місце звідки вознісся Христос, тоді як грецький текст цього апокрифа та євангелист Лука в Діяннях апостолів говорять про Оливну гору.

Євангелист Марко одним реченням говорить про  вознесіння: «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога (Мк. 16,19).» Лука трохи детальніше: «І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим,
і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.» (Лк. 24, 50-53) та «І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.» (Дії 1, 9-12)

Святе Письмо дуже лаконічно говорить про цю подію, не вдаючись в надмірні деталі, фактично констатує факт, що Христос вознісся на небо (як і у випадку Воскресіння). Однак навіть така обмаль деталей не проходить повз увагу митця у створенні композиції свята.

Це свято первісно святкувалося разом із Воскресінням та  П’ятидесятницею,  і аж з IV ст. – окремо, і саме з цього періоду Отці Церкви наголошують на його важливості.  В кінці IV ст. на місці вознесіння Господнього, на Елеонській горі було споруджено ротонду в якій, згідно передання зберігався камінь з відбитками слідів Христа.  Саме з IV ст. починає формуватися іконографія свята, яка отримає певні видозміни аж до XVIIIст. Поява чи зникнення тих чи інших елементів композиції свята залежатиме від богословського розуміння цієї події в контексті історії спасіння у різний період історії самої Церкви.

Іконографія цього свята досить добре досліджена науковцями, як і поява окремих елементів композиції  у різних іконописних школах. Важливо пригадувати глибину змісту послання, яке міститься за елементами зображення, спонукати до призадуми чи радше свіжим оком глянути на, здавалося б, давно знайомі речі. Цей мімезіс (пригадування) дає можливість кожному щоразу стати безпосереднім учасником цієї події в історії спасіння, зануритися у досвід віри всієї Церкви.

У ранньохристиянський період з’являться два типи зображень композиції Вознесіння: східний (або сиро-палестинський) та елліністичний, перш ніж утвориться так звана «канонічна» композиція. На появу так званого елліністичного типу зображення Вознесіння матиме вплив звичай апофеозу римських імператорів, коли  їх тріумфально підносили на щиті після вдалого військового походу. До цього типу зображення можна віднести Бамберзський аворій (Vст., слонова кістка), де власне поєднані дві сцени в одній композиції: жінки-мироносиці біля гробу та вознесіння Христа, де він представлений як молодий юнак, зі звитком в руках, що стоїть на вершині гори та простягає руку до Бога Отця  у сегменті неба, а внизу – учні, що впали ниць до землі (пор. Дії 2: 32–33).

Тут композиція дуже лаконічна, однак представляє єдність пасхального таїнства.

Маємо також інший зразок – двері з храму св. Сабіни (Рим, V ст.), де митець вносить певний задум у композицію. Христа підносять вгору двоє ангелів, а третій ангел жестом рук вказує учням на чудо, що відбувається. У цьому храмі маємо ще іншу композицію сцени Вознесіння, в якій юний Христос представлений з розгорнутим звитком в мандорлі слави, по краях якої – тетраморф та букви «альфа» та «омега»  (пор. Одк. 1,8).

Нижче – небесні світила: сонце та місяць. В центрі Богоматір, постать якої злегка повернута, а погляд спрямований вгору, з цікавими жестами рук (як адорація). Обабіч – верховні апостоли Павло та Петро, які тримають над нею зображення хреста в колі. Вже в цій композиції бачимо не просто констатацію історичного факту вознесіння Христа, а глибше богословське трактування самої події. Тут Христос представлений не в момент вознесіння, а як вже вознесений, він зображений вище небесних світил. Богоматір тут немовби репрезентує Церкву, а апостоли – дві категорії народів: євреїв (Петро) та поган (Павло). Тут відчутний вплив східного типу зображення сцени Вознесіння, який представлений у мініатюрі Євангелія  Раббули (586 р.), на ампулах Монци та Боббйо та на коптійських фресках сцени Вознесіння із зруйнованого монастиря Бауїт.

Саме у східному типі зображення простежується увага до постаті Богородиці, що свідчить про зростання культу Марії у цей період та домінування теми прославлення Богоматері. Для цього типу зображень характерно те, що Христос може бути зображений безбородий або з бородою, що стоїть або сидить на троні чи веселці у мандорлі слави, як ознаки Його божественного сяяння, з німбом та сувоєм в руках.  Мандорлу підтримують два ангели. Внизу мандоли – червоний багатоокий херувим (чи серафим), навколо – символи чотирьох євангелистів. З мандорли над головою Богоматері зображена рука Бога Отця, часом голуб чи зірка, а також небесні світила. Марія зображена по вертикалі в образі Оранті, обабіч – дві групи апостолів, які жестикулюють, та на чолі яких – верховні апостоли з певними атрибутами. Німби присутні лише у Христа, Богоматері та ангелів.

З часом сформується так званий «візантійський тип» у зображенні сцени Вознесіння: Христос на троні у мандорлі, яку підтримують два  ангели. В центрі – Богоматір з дванадцятьма апостолами, серед яких Петро та Павло, з різними жестами рук. Над головою Богоматері та апостолів – напис з Дії 1,10. На межі верхньої та нижньої частини композиції – оливкові дерева. Схожу найдавнішу композицію можна зустріти  в храмі св. Софії в Салоніках.

Храм св. Софії, Салоніки

Синай, VII – IX cт.

В подальшому під впливом західної іконографії і подальшого розвитку сюжету свята в композиції Вознесіння з’являться такі елементи як більша кількість ангелів, навіть із сурмами в руках, камінь на вершині гори з відбитками слідів Христа, жінки-мироносиці біля Богородиці, навіть зображення Христа серед апостолів, що дає останні настанови учням перед тим, як вознестися  на небо.

Київська Псалтир, 850 р.

Хлудовська Псалтир, 850 р.

Яке богослов’я закладене в іконі Вознесіння Ісуса Христа? Представимо це на прикладі конкретної ікони. Композиція ікони дуже лаконічна, хоча тут закладено багато смислів. Що ми бачимо?

ХРИСТОС

Центральний стержень композиції – це Христос по вертикалі. Він зображений у верхній частині композиції у мандорлі слави, сидячий на невидимому троні, в золотистих одежах, у лівиці – сувій (символ Його вчення), а правицею – благословляє.  Сувій – це елемент, який поєднує Спасителя із земною Церквою, що невдовзі народиться .

Мандорлу підтримують два ангели, один з яких в одежах червоного кольору як символ людської крові. Вони – ангели Воплочення. Як ми вже згадували вище такий спосіб зображення Спасителя – це відлуння античної традиції. Однак, з християнської перспективи, тут поєднані два моменти: сам момент тріумфального Вознесіння та момент, коли Ісус вже увійшов у вічність, Він вже є по правиці Отця (Євр. 10, 12; Еф. 1, 17–21).

Христос зображений у тій славі, в якій прийде судити вселену. Він – Вседержитель, Господь. Спаситель сидить на престолі слави у світлих одежах, що просвічені золотим промінням – образ несотворених божественних енергій. Власне тут присутні есхатологічні нотки про які говорить Діяння Апостолів: «Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо». Жест благословення – це прощальний жест і водночас жест надії на майбутнього Утішителя, що буде посланий, а апостоли є тими, які мають продовжити місію поширення Благовісті у вселеній: «знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо». З ХІІІ ст. Христос може бути зображений як той, який благословляє обома руками і одежах пурпурово-золотистого кольору. Мандорла слави, яка в різних іконописних традиціях може бути різної форми, часом  в цій композиції асоціюється теж із хмарою, хоча про хмару є окрема згадка: «знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх», що перегукується із Пс. 103.3:  «Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру» та Дан. 7, 13-14: «Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов він до Ветхого деньми, і приведено його поперед нього.
І дано йому владу, славу й царство, і всі народи, племена та язики йому служили. Влада його – влада вічна, що не минеться, і царство його не занепаде ніколи». Хмара тут виступає не просто як природне явище, а як символ царської влади, що надається Христові (пор. Лк. 21,27).

В більш ранніх композиціях сцени Вознесіння мандорлу може підтримувати більша кількість ангелів, а в ногах Христа – багатоокий шестикрилий серафим (на основі видіння Єзикиїла 1,5 та Одкр. 4,6-8), і можна побачити Божу десницю (символ Божої влади та допомоги, пор. Пс. 72,12; 17,17; Єз. 1,8, пор. 10,8).  Людська природа Спасителя возноситься на небо, однак божественна залишається присутня у Євхаристії, у Церкві аж до кінця віків:

«Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!» (Кондак свята).

БОГОРОДИЦЯ ТА АНГЕЛИ

Ні Євангелія, ні Діяння апостолів нічого нам не говорять про присутність Марії в часі цієї події, хоча імена інших присутніх теж не згадуються і лише згадка про Марію серед апостолів присутня аж у Діяннях Апостолів (1,14). Водночас, її центральне зображення у нижній частині ікони, свідчить про виняткове трактування ролі Богоматері в історії спасіння, зокрема такий її аспект як заступництво, тому не випадково вона тут зображена в образі Оранти, з молитовним жестом рук. Літургійні тексти в особливий спосіб оспівують Богородицю:

«Породила Ти, Всенепорочна Владичице, владику всіх, що прийняв добровільно страждання, і вознісся до Свого Отця, Якого не залишав, хоч і плоть прийняв. (Пісня 1. Утреня свята).

Дівою зберігши Тебе після народження нетлінною, Христос возноситься до Отця, Богородице, Якого не залишав, хоч і плоть прийняв від Тебе, мислячу ж і одухотворену, заради невимовної милости. (Пісня  5. Утреня свята)».

Науковці по-різному трактують присутність Марії в цій композиції: як уособлення Церкви, як уособлення члена Церкви, який має виняткове місце і відіграє особливу роль. Богородиця разом з Христом є віссю композиції. Марія зображена нерухомо, в традиційних одежах, в оточенні верховних апостолів Петра і Павла, останній з яких теж не був безпосередньо присутній на цій події, а також ангелів у білих одежах (вказівка на те, що Євхаристія – таїнство Церкви, де присутній Христос): «два мужі стали коло них у білій одежі». Ці два ангели – це своєрідна алюзія на слова апостолоа Павла (ІІ Кор. 13,1):  «Оце втретє йду до вас. Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків». Вони є свідками чуда, і на це жестами рук вказують апостолам, як і говорять про славне друге пришестя Христа.

Ангели зображені вище від інших постатей, як свідчення того, що вони належать до небесного світу. Контури їхніх постатей нагадують євхаристійну чашу:  «Ангели, сходження Владики бачивши, дивувалися, як зі славою Він був взятий від землі на небо. Як побачили Тебе, Спасе наш, Небесні Сили, на висоту з тілом взятого, взивали, промовляючи: велике, Владико, чоловіколюбство Твоє». (Утреня свята).

З одного боку, Богородиця уособлює Спасителя для апостолів та вірних, а з іншого – є символом Божого народу, цілої Церкви, тому вона зображена у молитовній позі і молиться про зіслання Святого Духа.

Лише Марія, Христос та ангели зображені із німбами навколо голови. Марія виступає новою Євою, моральним авторитетом для решти учнів. Часом Богоматір може бути зображена у 34 повороті, з поглядом угору, з піднесеними руками та відкритими долонями, жест, який пояснюють жест згоди. В давніх зображеннях над головою Богородиці зображали голуба та Божу десницю і ці елементи натякали на тринітарний характер композиції. В пізніших століттях ці елементи будуть відсутні.

АПОСТОЛИ

На іконі апостоли представлені двома групами у кількості 12 осіб, на чолі з верховними апостолами, і, як було згадано вище, тут зображений апостол Павло, хоча його навернення відбулося значно пізніше. Ілюстрація присутності Богоматері та св.Павла у композиції свята свідчить не просто про візуалізацію історичного факту, а демонструє глибоку богословську рефлексію цієї події. 12 апостолів – це 12 колін Ізраїлю – повнота Церкви, що молиться з Марією. Хоча вони можуть бути зображені і в кількості одинадцяти учнів.

Апостоли, без німбів, бо не отримали ще благодать Святого Духа, в різнокольорових одежах (єдність у багатоманітності), на відміну від Богоматері, зображені дуже динамічно, в русі, про що свідчать жести їхніх рук:  відчуття втрати, надії, благоговійності перед чудом, свідками якого є:

«Коли вознісся Ти у славі, Христе Боже, ученики бачили, як хмара піднімала Тебе з тілом, врата небесні відкривалися, хор ангельський радів і веселився, горні сили, взиваючи, промовляли: підніміть, врата, верхи ваші, і ввійде Цар слави. Ученики ж, дивуючись, говорили: не відлучайся від нас, Пастирю добрий, але пошли нам Духа Твого Пресвятого, Який наставлятиме, утверджуватиме, просвічуватиме й освячуватиме душі наш» (Вечірня свята).

Картина, що розгортається перед їхніми очима, суперечить законам людської логіки, вони збентежені, шоковані, не беручи до уваги факти численних чуд та подій, пов’язаних із Христом, свідками яких вони були. Тут представлений контраст непорушності та руху, як вказівка на динамізм апостольської проповіді. Якщо заглибитися в геометризацію композиції свята, то можна побачити, що дві групи апостолів немовби формують коло в центрі з Богоматір’ю, що відповідає формі мандорли. Саме апостоли є тими, що сформують Церкву як нову спільноту Бога та людини: «Ось Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).

Якщо Богоматір та Христос становлять вісь композиції, то апостоли – горизонталь і, в сумі – це рівнораменний хрест: «Зійшов Бог при окликах радости, Господь — при звуках трубних, щоб вознести упалий образ Адама, і послати Духа Утішителя, щоб освятити душі наші.» (Вечірня свята). В деяких іконах зображена група апостолів у поклонінні, що відповідає тексту Луки: «Вони ж, поклонившися йому».

Подія Вознесіння Христа відбувається на Елеонській (або Оливній) горі, як каже Лука. Гора відіграє особливе місце у біблійній символіці. Найважливіші події пов’язані із об’явленням Бога, Його божественної природи, відбуваються саме на горі: Бог дає декалог на горі Синай, Іллі Бог об’являється у подуві легкого вітерця на горі Хорив,  преображення Христа на горі Сіон, розп’яття на Голготі і т.д. В нашій іконі гора представлена дуже схематично через  виступи, на яких зображені оливкові дерева.

Яку богословську перспективу демонструє нам композиція ікони?

Бог, створивши людину на свій образ та подобу, зі свобідною волею, можливістю вибору між добром і злом, попри вибір людини не бути з Богом, зробив і продовжує робити неймовірні речі, що суперечать будь-яким законам людської логіки, з великої Любові до власного сотворіння.

У події Вознесіння Христос показує відсутність поділу між небесним та земним світом для улюбленого сотворіння, даючи йому всі необхідні інструменти для спасіння, залишає місце для надії та чекає на свобідний вибір людини – бути з Богом:

«Піднеслося вище за ангелів єство наше, що колись відпало, і на престолі Божественному було посаджене, незбагненно; прийдіть, радіймо і взиваймо: Господа оспівуйте діла і прославляйте по всі віки».

Людина повинна дозріти до особових стосунків з Творцем, і для того щоб відбувалась певна динаміка боголюдських стосунків, людині потрібно зійти на гору.

Марія ХОМИШИН

кафедра богослов’я УКУ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Ю. Дерев’янчук. Богослов’я образу: іконографія Вознесіння (IV-VI ст.), Bісник ЛНАМ, 28 (2016).

2. M. Janoha. Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa 2001.

3. E.T. Dewald. Iconography of the Ascention. American Journal of Archaeology, т. 19/3 (1915) 277-319 (https://www.jstor.org/stable/pdf/497387.pdf).

4. І. Іванчо. Ікона і Літургія. Львів 2009.

5. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography, т. 1. Boston 1993.

6. M. Quenot. The Resurrection and the Icon. Crestwood 1997.

7. J. Baggley. Festival Icons for the Christian Year. Crestwood 2000.

Джерело