НАСПРАВДІ, «радіаційний фон в Хмельницькій області станом на 15 травня 2023 року знаходиться у своїх звичних межах і становить 0.087-0.150 мкЗв/год. Найвища величина потужності експозиційної дози (радіаційний фон) було зафіксовано о 10:29 на посту спостереження за адресою проспект Незалежності у місті Нетішин і становила 0.150 мкЗв/год, що нижче контрольного рівня» повідомляв профільний портал SaveEcoBot.

Брехня про «ядерний апокаліпсис» у Хмельницькому була настільки відвертою, що не витримали навіть деякі Z-ресурси: «Радіаційний фон у Хмельницькому не вище, ніж у багатьох районах Москви та Московської області».

Після того, як з «апокаліпсисом» на Хмельниччині у Москви не вийшло, та негайно заявила, що їй вдалося перехопити ракету Storm Shadow. Але без жодних підтверджень. Хоча б візуальних. Навіть на рівні візитки Ріши Сунака.

У Держдумі заговорили про заборону «Вагнера»

Напередодні чергового «передбаченого планом СВО перегрупування» триває боротьба путінських жаб і гадюк.

15 травня на Пригожина накинувся генерал-депутат з комітету Держдуми по обороні Соболєв. Він погрожував 15-річним ув’язненням тим військовим, хто перейде до ПВК «Вагнер» і навіть заявив, що це незаконна компанія: «Незрозуміло, де вона зареєстрована і які виконує завдання. Жодних приватних військових компаній близько бути не може».

У відповідь Пригожин порадив перевірити Соболєва на «антиросійську дизентерію», назвав його «безмозким базікою» і порадив «дути на фронт та показати, на що здатний».

НАСПРАВДІ, приводом для цієї публічної і вже звичної сварки між Пригожиним і «паркетним генералітетом» стало відеозвернення чмобіків з Ульяновської області з проханням перевести їх до «Вагнера»: «У зв’язку з тим, що командування вчасно не здійснює підвезення провізії, боєприпасів та відвезення поранених, ми всі хочемо захищати батьківщину у складі ПВК».

Але у цій сварці прихований новий і дуже важливий аспект: МО РФ вже відверто боїться, що мобілізовані почнуть масово переходити на бік Пригожина. З усіма відповідними наслідками. В тому числі (або вже насамперед) після перемоги України. 

Ульяновські чмобіки (і з інших регіонів РФ) десь на Донбасі, звісно, нікого вже давно не цікавлять. Ані Пригожина, ані МО РФ. У Москви є набагато реальніший ворог (ніж так званий екзистенційний – Захід). Це – приватні «охоронці». 15 травня цілого голову СКР РФ Бастрикіна (попри те, що він показував «корочку»), охорона зі словами «І шо?», – не пропустила на будівництво у Санкт-Петербурзі. Пробитися на нього він зміг тільки за годину і лише за допомогою ОМОНу.

Це яскраво ілюструє картину того безладу, який зараз коїться в Росії. Кажуть, що у перемоги багато батьків, а поразка – завжди сирота. Так, російська поразка в Україні – поки ще офіційно є «сиротою», але війна за «батьківство» вже йде. І фраза Соболєва про те, що «жодних приватних військових компаній у Росії близько бути не може» правильна, але спізнилася на кілька років. І тому цей постріл паркетного генерала по Пригожину відверто холостий.

Путін запровадив короткострокове громадянство РФ

Бравурні прогнози пропаганди на тему «коли Бахмут буде взято» буквально на очах перетворилися на «оточення наших сил під Бахмутом не допустимо».

Мобілізація фактично провалена. Добровільна контрактизація – так само. Тож за нестачею людей, Путін кидає у бій все нові й нові укази. 15 травня він дозволив іноземцям, які уклали під час війни контракти на проходження військової служби, отримати громадянство РФ у спрощеному порядку.   

НАСПРАВДІ, таким чином: по-перше, заохочується громадянством мобілізація трудових мігрантів для війни з Україною. По-друге, вщент розбиваються байки пропаганди (особливо на початку війни) про сирійців, афганців та північних корейців, які готові негайно прийти на допомогу росіянам.

Пояснюється все просто. Путін знає справжні жахливі цифри своєї кривавої української авантюри. 6 із 10 регіонів із найбільшою кількістю загиблих на ній – національні республіки: Тива, Бурятія, Республіка Алтай, Північна Осетія, Ненецький автономний округ, Єврейська автономна область. У цьому ж топ-10 розташовані за тисячі км від України Магаданська область, Забайкальський край, Сахалінська область.

Підтверджені у відкритих джерелах смерті на війні в Україні становлять у віці 20-24 роки третину від усіх смертей російських чоловіків торік.

Якщо додавати до них оцінку недообліку воєнних смертей (тобто збільшення вдвічі), то частка воєнних смертей у цій віковій категорії становить приблизно половину від усіх. Тобто кожен другий чоловік 20-24 років, який помер у Росії минулого року, загинув на війні в Україні.

Тому цей указ найбільш красномовно ілюструє мовчання МО на тему «втрат немає». Путін запровадив короткострокове громадянство РФ: отримати паспорт і гарантовано померти за лічені дні/тижні в Україні.

Чи погодиться хтось з мігрантів на це – невідомо. Але паспорт Росії в будь-якому разі того не вартий. Навіть не з огляду на короткий час життя у статусі громадянина РФ в Україні, а через «конвертованість» російського паспорта у світі. Краще вже стати найманцем у французькому «Іноземному легіоні». До того ж там ніхто «чуркою» називати не буде.

Чергова втрата у тимчасовій «банановій республіці»

А справжню тимчасовість окупантів та колаборантів в Україні довела історія з Корнетом, який був «т.в.о. міністра внутрішніх справ ЛНР».

15 лютого він пішов підстригти бороду і в підсумку ледь не втратив голову.

Так, пропаганда в штатному режимі звинувачує «київський режим, для якого всі росіяни — вороги і підлягають ліквідації. Основна мета – пустити ріки крові, які на віки розділять один народ на два береги…».

Але робить це вже якось приречено. 

НАСПРАВДІ, Корнет цілком вірогідно став черговою жертвою розборок у тимчасово окупованому Луганську. Цього не приховують і Z-канали. Мовляв, охочі прибрати його в самій «ЛНР» вишикувалися в чергу. І під шумок ракетних ударів по Луганську дехто дійсно вирішив звести з ним рахунки.

А зводити було за що. Ще недобиті окупанти зі «старої гвардії Новоросії» припускають, що Корнета могли підірвати свої – «багатьом нашим цей пасажир гів…а наробив». У 2016 році Корнет був головним підозрюваним у вбивстві росіянина Артема Булгакова, але залишився безкарним.

Ще один недобиток із цієї «гвардії» Гіркін не приховує свого неприязного ставлення до Корнета.

За що ж Корнета не любили навіть «свої»? З перших же днів антидержавного заколоту в Луганській області він (звільнений в 1999-му з посади в патрульно-постовій службі міліції Жовтневого районного відділу ГУМВС в Луганській області), потрапив в керівні ешелони терористичної організації, був оголошений «заступником міністра внутрішніх справ», а пізніше став і «міністром».

На цю мить в СБУ він значиться як особа, яка переховується від органів досудового розслідування. Розшукуються за статтею 109 ч.1 КК України (Злочини проти основ національної безпеки України).

Вперше прізвище Корнета сплило (в одному контексті з тодішнім ватажком «ЛНР» Плотницьким) при вбивстві бойовика Олександра Бєднова – ватажка угруповання «Бетмен»(який, навіть, 6 днів обіймав посаду «міністра оборони ЛНР»). 30 грудня 2014 року на нього в «ЛНР» було заведено кримінальну справу: в звинувачені у викраденні 13 осіб та застосування до них тортур.

Ще за два дні біля міста Лутугине Бєднова розстріляли гранатометами. Його тіло знайшли в броньованому мікроавтобусі, також загинули п’ятеро бойовиків супроводу. Так звана «Генпрокуратура ЛНР» заявила, що вони були розстріляні через те, що чинили опір арешту. Тоді повідомлялося, що Бєднов втрутився у великі контрабандні схеми транзиту наркотиків, в яких були замішані Корнет і тодішній «міністр держбезпеки ЛНР» (а нині її «ватажок») Леонід Пасічник. 

У 2016 році стався замах на самого Плотницького, і той звинуватив Корнета в бездіяльності. На початку листопада 2017-го Плотницький демонстративно був присутній при виселенні Корнета з будинку на підставі показів мешканки Луганська, у котрої той цю житлову площу і забрав. Після цього Плотницький відправив Корнета у відставку.

Той не погодився, привів у центр Луганська своїх бойовиків та провів арешти в оточенні Плотницького. Москва у цьому конфлікті несподівано для багатьох підтримала саме Корнета. Переворот зрештою завершився втечею Плотницького.

Тепер черга дійшла й до Корнета. Замах на нього став черговим у низці багатьох інших, які відбулися протягом того лихоліття, що влаштувала Росія на Донбасі. І цілком символічно, що сталося це в луганському барбершопі з назвою «The Brothers». 

Розбірки «братків» на тимчасово окупованих територіях тривають. 

Письменник Сергій Жадан у своїй книзі «Ворошиловград» ще у 2010 році написав: «Життя – штука жорстока, але справедлива. Хоча іноді просто жорстока». 

Життя та відкладена смерть Корнета у російській тимчасовій «луганський банановій республіці» це лише підтверджує. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки  

Джерело