НАСПРАВДІ, ця історія (крім того, що виглядає відверто комічно), цікава тим, що, навіть, тут Росія виглядає космічно-переляканою. Адже, як витікає з повідомлення МЗС РФ, – саме вона просила Уганду підписати відповідну угоду.

Переляк пояснюється досить просто. Торік Уганда за допомогою Японії запустила свій перший космічний супутник, що має повністю японську начинку.

Хоча, супутник – голосно сказано. Йдеться про так званий кубсат – надмалий супутник. Він має назву PearlAfricaSat-1 і призначений виключно для моніторингу території самої Уганди та Східної Африки. Кубсат контролюється маленькою станцію наземного спостереження, що розташована за 25 км від столиці Уганди Кампали.

Але російський переляк щодо космічної розвідки (яка регулярно ведеться за її військами) настільки сильний, а японська начинка PearlAfricaSat-1 настільки важкодоступна (навіть для розуміння) угандійцям і росіянам, що Лавров, судячи за все, просто вмовив Одонго хоча б закрити (за необхідності) цю наземну станцію. Таким чином і була досягнута велика космічна російська перемога у космосі. Іншого способу відповісти на візит президента США Байдена до Токіо на саміт G-7 Росія не знайшла.

Торік, у серпні міністр оборони Шойгу перерахував дружні для РФ держави, серед яких, крім Уганди, були названі: Бурунді, Гвінейська Республіка, Камерун, Малі, Судан. 

Що ж, ще декілька візитів Лаврова до цих країн, і Кремль (у рамках наративу «Африка позбавляється від західного колоніалізму і підтримує Росію») вже може оголошувати появу власної «G-7».

Москва оголошує новий мовний курс

Сама Росія вустами наймудрішого свого громадянина (виходячи з назви посади): голови Державної думи Володіна 18 травня заявила, що «України вже не існує, це полігон НАТО, а Зеленський це просто телеведучий з текстом, який йому пишуть».

Регулярне повторення цієї маячні з різних вуст одними й тими ж словами більше за все нагадує однотипні радянські політінформації: на виробництвах, у колгоспах, військових частинах, навчальних закладах і т.д.  

Але путінських «політруків», на відміну від радянських, що називається, заносить значно частіше. Цього разу Володін у рамках роз’яснення політики партії в контексті «боротьби з низькопоклонством перед Заходом» заявив, що «англійська мова стала мертвою, замість неї треба вивчати інші мови міжнаціонального спілкування».

НАСПРАВДІ, річ навіть не в тім, що англійська мова настільки «мертва», що:

• є другою за поширенням у світі, поступаючись (зі зрозумілих причин) лише китайській;
• її вважають офіційною у 67 країнах;
• вона є офіційною мовою пілотів, моряків, вчених, айтішників, медиків;
• кожна третя книга у світі видається англійською мовою. Як і кожна друга науково-технічна публікація.

Справа в тім, що Володін у своєму антизахідному запалі, по-перше, вчергове збрехав, а по-друге, показав свою неосвіченість. Як приклад «омертвіння англійської», Володін навів свій нещодавній візит до Індії, де йому не знайшлося перекладача. Як пояснив спікер, «бо в Індії посадовці всі говорять вже своєю рідною мовою – гінді».

В Індії розмовляють 447 різними мовами (гінді – 40%) на понад 2000 діалектах. У Конституції зазначено, що гінді та англійська є двома мовами роботи національного уряду, тобто державними.  

Індія – четверта країна у світі за кількістю англофонів (після США, Великої Британії та Нігерії). Освічені індуси англійську знають чудово. Саме тому й не знайшлося перекладача для Володіна. Індуси до останнього не вірили, що така «освічена» людина (випускник Саратовського інституту механізації сільського господарства), як спікер Державної думи РФ (до речі, єдина іншомовна версія її сайту саме англійська), не знає цієї мови.

Китай не бачить Росію на своєму «шляху»

Натомість Володін запропонував новий стратегічний мовний курс для Росії – китайський. Причиною стало його розчулення, коли під час засідання Ради Парламентської асамблеї ОДКБ, що проходить у Мінську, посол КНР в Білорусі Се Сяоюн звернувся до присутніх російською мовою.

Володін так захопився цим вчинком, що до представника Пекіна проявив неприхований пієтет і зауважив, що той «використав мову, яку ми всі розуміємо… Коли наш товариш озвучує послання і ми його розуміємо… це дуже важливо. Вивчаймо свої національні мови, мови міжнаціонального спілкування, китайську мову».

НАСПРАВДІ, пієтет зайвий. Навіть, не з огляду на те, що Володін не розуміє навіть мови «наших індійських товаришів», а через те, що 18 травня у місті Сіань стартував саміт «Китай – Центральна Азія».

В ньому беруть участь лідери КНР та п’яти центральноазійських держав – колишніх республік СРСР. У Пекіні його назвали «віхою на шляху побудови китайсько-центрально-азіатського співтовариства з єдиною долею».

Центральноазіатські держави вважалися зоною впливу Росії (та її «м’якою підчеревиною») багато років.Та на своєму шляху в регіон, судячи за все, Росію у Пекіні більше не бачать. Адже вперше її не покликали на такого роду саміт.

Фактично, це кінець російського «повороту на Схід» (який офіційно проголосив Путін на зустрічі АТЕС у Владивостоці 2012 року), коли казав, що «наша мета — зловити китайський вітер у вітрила російської економіки». Зараз Росія дрейфує виключно нафтовими танкерами у сірих зонах відкритого моря. Звичайно, довго так тривати не може.

Пекін це розуміє. І не буде ризикувати погіршенням відносин із Заходом (товарообіг Китаю з ЄС і США торік склав $1,6 трлн, що у 8 разів більше, ніж з Росією). Хіба що далі повільно готувати по-пекінськи кульгаву кремлівську качку, щоб потім не менш повільно її з’їсти. 

18 травня, наприклад, Путін розпорядився віддати значні площі Далекого Сходу для вирощування сої «для забезпечення китайського ринку», а Владивосток окремим розпорядженням по митниці фактично зробив внутрішнім портом КНР.

Влітку 2014-го (вже після окупації Криму) РФ підписала 30-річний контракт на постачання газу до КНР на суму $400 млрд. І саме з цього моменту пропагандисти почали голосити про «поворот на Схід».

Але Китай сприймає кожен новий «поворот Росії на схід» скептично. Російська еліта, як і колись, усвідомлює себе виключно європейською (хоч і зі своїми особливостями): навчання в Сорбонні, а не в Хейлунцзяні, нерухомість у Лондоні, а не в Шанхаї. Тому щоразу, коли Москва називає англійську мову «мертвою», Пекін на ці вимушені «нові» московські тренди реагує відповідно.

Як Путін втратив свою першу «українську мрію»

І наостанок, 18 травня якісь активісти з організації «Росія – країна можливостей» відправились у подорож до якоїсь «Новоросії».

НАСПРАВДІ, символізм цього «маршу ентузіастів» в тому, що саме 18 травня 2015 року згадана «Новоросія» померла. А ще за рік та місяць до тієї дати 18 квітня 2014 року Путін так окреслював її межі: «Нагадаю, що користуючись термінологією ще царських часів, є Новоросія. І Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в ті часи. Це – всі ті території, які були передані до неї у 20-ті роки радянською владою. А російський народ там же залишився. Так, сьогодні вони – громадяни України, але вони мають бути рівноправними громадянами своєї держави. Ось у чому вся справа».

Ось подальша коротка і досить карколомна історія цієї «справи».

22 травня 2014 року самопроголошений «народний губернатор» Донецької області Губарєв оголосив про створення політичного руху (партії) «Новороссия», який сам і очолив. Виступаючи на «установчому з’їзді» перед своїми прихильниками, він заявив, що «перемігши у Слов’янську, «ДНР» та «ЛНР» ми зможемо відвоювати решту територій Новоросії: райони Донецької та Луганської областей, що перейшли до цього часу під контроль українських військ, а також Харківську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Одеську та Миколаївську області».

24 травня в окупованому Донецьку самопроголошений «прем’єр-міністр ДНР» Олександр Бородай та «голова ЛНР» Олексій Карякін підписали «документ» про об’єднання у складі «держави Новоросія». За задумом, вона мала об’єднувати перетворені на «народні республіки» згадані Путіним області півдня та сходу України.

31 травня було затверджено її «офіційний прапор» (який мавпував американський прапор Конфедерації), а 1 червня він був вивішений перед будівлею захопленої Донецької обласної адміністрації.

24 червня бойовики оголосили єдину «конституцію Новоросії» і «акт» про конфедеративне об’єднання «ДНР» і «ЛНР» у «Союзі народних республік». Інші учасники «конфедерації» на історичну подію не з’явилися. Обидві «ХНР» – Харківська та Херсонська – не відбулися, так само як і Одеська, Дніпропетровська, Запорізька та Миколаївська «народні республіки».

26 червня спікером «парламенту» (главою «Союзу») «Новоросії» обрано колаборанта Олега Царьова.

А потім «Новоросія» почала тухнути буквально на очах. Першим це визнав терорист Гіркін у листопаді 2014 року: «Скільки ми б не підбили їхніх літаків, гелікоптерів, танків, знищили нацгвардійців, – ми програли. В результаті – не ми під Києвом, а вони – під Донецьком. Це про що говорить, про те, що стратегічно ми операцію «Новоросія» програли».

На початку січня 2015-го «голова уряду ДНР» терорист Бородай заявив, що «Новоросії немає. Ми всі, звичайно, вживаємо цей термін, але це фальстарт, якщо чесно. Новоросія – це ідея, мрія, яка не втілилася у життя».

Починаючи з 2015-го, про «Новоросію» почали забувати навіть московські політтехнологи. Наступного разу про неї згадали менш ніж за рік з дня «народження». І вже у некрологах.

Перший вийшов 18 травня 2015 року в газеті «Вечірня Макіївка», де так званий «голова МЗС ДНР» Кофман обізвав цей «союз народних республік» вульгарним словом «проєкт». І пояснив, що його «закрито через те, що ми не змогли утримати населення на мітингах, а наші прихильники в інших регіонах – в Одесі, Харкові – заарештовані. Республіки, які передбачалося створити в цих регіонах, були обезголовлені, тому проєкт «Новоросія» закритий – доти, доки у цих регіонах зросте нова політична еліта, здатна очолити рух. Ну, не маємо ми права нав’язувати Харкову, Запоріжжю, Одесі свою думку».

І нарешті 20 травня 2015 року офіційний кінець «Новоросії» підтвердив вже і Царьов: «Діяльність структур «Новоросії» заморожена, оскільки вона не вписується у план мирного врегулювання, підписаний у присутності країн «нормандської четвірки».

Так, лише за рік, закінчилася «новороська» мрія Путіна. І сталося це, насамперед, через відмову українців брати участь у цьому «проєкті», і звісно завдяки роботі правоохоронних органів та ЗСУ. 

На початку 2022-го росіяни окупували чимало нових українських територій з тих, які вони колись планували включити в «Новоросію». Однак, про закритий у 2015 році «проєкт» чомусь більше не згадували. Як і про всякі додаткові «ХНР». Натомість, нові території загарбники незаконно анексували вже не як «народні республіки», а як банальні області (Херсонську та Запорізьку). 

Втім, для ЗСУ абсолютно без різниці, в якому вигаданому окупантами статусі визволяти свою землю: хоч сімферопольської народної республіки, хоч луганського генерал-губернаторства. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело