НАСПРАВДІ, якби не Ердоган, то президент Росії, здається, жодним чином не зреагував би на неї. Путін визнав тимчасовість «своєї» України, як відомо, ще восени минулого року. І з того часу це тільки підтверджує.

6 червня, коли сталася катастрофа, він так і не знайшов у своєму щільному графіку часу бодай на якусь рефлексію. Натомість того дня Путін розпорядився: повернути в шкільну програму креслення; розглянути питання таксі та каршерингу; взяти під контроль пожежну безпеку на дачних ділянках росіян.

Так само жодної публічної реакції станом на вечір 7 червня не висловив і голова Уряду РФ Мішустін, який би вже мав екстрено створити якусь державну комісію (а може й очолити її) з подолання наслідків катастрофи.

Зрештою лише через 40 (!) годин після підриву Путін доручив організувати роботу з допомоги постраждалим людям, які вимушено живуть за конституцією РФ на «її територіях». Креслення в школі та каршерінг були для нього важливішими. 

Натомість президент України Володимир Зеленський ще зранку 6 червня провів екстрене засідання РНБО, зробив офіційне звернення. Кабмін України виділив 1,5 млрд грн для будівництва нових магістральних водопроводів, надав розпорядження щодо проведення невідкладних рятувальних заходів тощо.

Ось на таких прикладах прості люди й світові лідери і мають бачити та відчувати, чиї насправді ці: земля, країна, народ, і кому вони дійсно потрібні. А для кого це просто ефемерна «нова територія».

Путін в Україні: «Не своє – не шкода»

Збереження довкілля офіційно названо «однією з найважливіших цілей Росії». Вона настільки дивно втілюється в життя, що за наказом Путіна, навіть, викликають дощі. 

НАСПРАВДІ, серед останніх «природничих» наказів Путіна: визнання Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) «іноагентом», а Greenpeace – «небажаною організацією у Росії».

А через останні природничі дії Путіна – знищення Каховської ГЕС – повністю або частково постраждає 48 об’єктів українського природно-заповідного фонду. Загальна площа його підтоплених територій може перевищити 120 000 гектарів. Вже затопило національний природний парк «Нижньодніпровський».

Кінбурнський півострів, що входить до складу Чорноморського біосферного заповідника, може перетворитися на острів. Після затоплення водами Дніпра про цей туристичний куточок можна забути на найближчі роки, а можливо й десятиліття.

Через підрив Каховської ГЕС до екологічних злочинів росіян додалося пошкодження численних об’єктів культурної спадщини. Наприклад, під воду може піти Корсунський монастир, який зводився наприкінці XVIII — на початку XIX століть.

Як повідомляє МКІП, на кінець доби 6 червня у зонах ризику опинилися пам’ятки археології національного значення Херсонщини: Львівське поселення села Львове (IV століття до нашої ери – IV століття), Бургунське поселення в селі Миколаївка (ІІ-V століття), місце фортеці Тягинь у селі Тягинка (XIII – XVII століття), городище «Понятівське» у селі Понятівка (IV століття до нашої ери – IV століття), багато музеїв.

І це знову ж свідчить про тимчасовість путінських своїх «нових територій». Адже він своїми діями демонструє: «не своє – не шкода».

У Симоньян змінився начальник?

Через те, що іншої стратегії, ніж «випалена земля» (а віднедавна й затоплена), в окупантів немає (з квітами їх ніхто не зустрів ще в лютому 2022-го, а зараз і поготів), тому й все частіше лунають розмови про «врегулювання».

Але це наражається на супротив  «патріотично-воєнної» гілки пропаганди, яка на меседжі «давайте домовлятися» одразу відповідає: «Тоді за що ми гинули в Україні?».

Дуже показовим є реакція цієї спільноти на Маргариту Симоньян, яка нещодавно на «России 1» назвала окуповані українські території «спірними» і запропонувала провести там «чесні референдуми, щоб більше не лилася кров». І навела приклад Індонезії.

НАСПРАВДІ, представник МЗС України Олег Ніколенко щодо «індонезійського плану» вже висловився, що між Україною та РФ не існує «спірних територій для референдумів»: «Росія має піти, а Україна – відновити свою територіальну цілісність у міжнародно визнаних кордонах. Альтернативних сценаріїв бути не може».

Заяву Симоньян у повоєнних «патріотів» сприйняли як вкид з адміністрації президента РФ і підготовку до можливої «ганебної угоди» та «зради національних інтересів».

Лідер російського руху «Третя сила» Ігор Скурлатов запропонував: «А давайте проведемо опитування — чи відповідає своїй посаді одного з провідних медіа-менеджерів РФ сама Маргарита, публічно нагадивши на пам’ять багатьох тисяч російських бійців, які віддали свої життя за звільнення Малоросії?»

Телеканал «Царьград» цитує курського «воєнного блогера» Романа Альохіна: «У Симоньян змінився начальник? Чи працедавець? Вона не просто нісенітницю несе, а й видала собі нових керівників, тому що референдум на території Росії про самовизначення територій, прописаних в Основному законі, які вона назвала «спірними», — це прямо мрія для стратегів колективного Заходу, це прямий шлях до повного розвалу Росії. Адже далі спірними стануть Крим, можливо республіки на Кавказі, Калінінградська область і пішло-поїхало. Цікаво, скільки коштувало видати таке, чи є якісь інші гарантії?».

Telegram-канал «Комісар зникає» почув у словах Симоньян «крик нашої номенклатури: «Дайте нам вискочити!». Я не розумію іншого: як можна на тлі таких промов із телевізора і такого настрою нагорі мотивувати людей воювати та ризикувати життям, якщо земля, за яку вони воюють, може будь-якої миті стати вже не російською, а – «спірною».

Те, що Симоньян поступово перетворюється на Соловйова, насправді, спостерігалося вже давно. Головна зірка російської телепропаганди стала «річчю в собі», яка цікава виключно собі. Але така доля усіх пропагандистів (і не тільки путінських), які свого часу осідлали хвилю «топити за начальника». А потім ця хвиля починає топити їх самих.

РФ побиттям таджиків наслідує «досвід інтеграції ЄС»

І наостанок повернемося до Мішустіна. 7 червня він, звісно, не міг бути в Олешках, бо перебуває в Сочі. Там, за офіційним повідомленням, урядовець до 9 червня займатиметься «зміцненням та розширенням співробітництва в Євразійському економічному союзі (ЄАЕС) в умовах санкцій Заходу. При цьому ЄАЕС візьме за основу досвід інтеграції Євросоюзу».

НАСПРАВДІ, як можна вважати Євросоюз ворогом і одночасно йти «його шляхом», не може пояснити ніхто. Тому від Росії офіційно відвертаються вже й ті, хто до останнього знаходився, на думку Кремля, «в його орбіті».

Слідом за президентом Казахстану Токаєвим, який буквально висміяв пропозицію Лукашенка вступити до «союзної держави Росії та Білорусі», від розширення формату співробітництва з Москвою офіційно відмовився Таджикистан.

Душанбе не розглядає питання про можливе приєднання до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Про це 7 червня, холодно заявив офіційний представник МЗС Таджикистану Шохін Самаді, коментуючи натхненні заяви міністра закордонних справ РФ Лаврова, який відвідав Таджикистан напередодні. Це «питання не стоїть на порядку денному», – відповів російському міністру Самаді.

А як могло бути інакше? Наприкінці травня МВС Таджикистану офіційно закликало розслідувати побиття омонівцями понад сотні таджицьких студентів в університеті Комсомольська-на-Амурі.

«Співробітники були в масках і озброєні пістолетами та електрошокерами, на руках у них були тактичні рукавички зі спеціальними вставками на пальцях, схожими на кастет. Кожен, хто питав, за що їх б’ють, отримував додатковий удар. У цьому гуртожитку були студенти інших національностей, але били лише громадян Таджикистану», – розповідає один із студентів.

Інформація про знущання з таджиків надходить з різних куточків Росії. Різні перевірки з боку силовиків проводяться вдень і вночі, за місцем проживання та роботи мігрантів.

У місті Котельники Московської області мігранти вистрибували з вікон та рятувалися від переслідування співробітників ОМОНу. При цьому на відео, знятому місцевим мешканцем, чути схвальні вигуки росіян про дії своїх силовиків і зневажливі висловлювання щодо мігрантів.

Тому «інтеграції за досвідом Євросоюзу» у Москви не вийде. Можливо, дійсно «у Росії свій особливий шлях», але попутників на ньому немає ані в Душанбе, ані в Олешках.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело