“У мене сьогодні хлопці мають бути, тому я готую їм салати, пиріжки” — з порогу зустрічає Наталія Дмитрівна. Вони з чоловіком Володимир Івановичем допомагають українським військовим, підгодовують їх домашньою кухнею. Волонтерами стали з перших днів визволення їхнього рідного села Мала Рогань від російських окупантів: окрім смачної їжі допомагали одягом та іншими необхідними речами в силу своїх можливостей.

Війна для подружжя, як і для багатьох інших на Харківщині, прийшла неочікувано, адже мало хто тут думав, що віроломний напад все ж таки станеться. Пережили окупацію і масовані обстріли. В той час практично жили в підвалі багатоповерхового будинку, звідки переважна більшість мешканців повиїжджала. Нині життя в селі повертається, але готові до всього: в підвалі стіни утеплили чим знайшли, є місця для спання, передбачливо поставлена дров’яна піч, приготований запас води та харчів.

В селі вбито росіянами 15 цивільних, було зґвалтування. Розбомбили з півсотні будинків. Саме з Малої Рогані видно східну частину Харкова, до якого тут рукою подати, тому загарбники облаштували тут позиції. Жили окупанти в будинках місцевих мешканців, які займали на свій розсуд. Якщо там були господарі — давали п’ять хвилин щоб покинути власну хату. “Коли жили рускі, обгадили весь будинок, пісяли по кутках, гадили де попало. Страшні ходили, підходиш — ну бомжари: грязні, небриті, в сажі — воно ж костри палять, а вонючі… Де вони жили — все повигрібали, мародьорничали вони кріпенько…” — цікаві свідчення військового часу від очевидців дивіться в документальному відео.

Мала Рогань, Харківщина, весна 2023.

#Мала_Рогань #окупація #війна #свідчення #Харківщина #волонтерство

Джерело