Хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.

Мт 10,32-33; 37-38; 19, 27-30

У першу неділю після Зіслання Святого Духа читаємо науку Ісуса про потребу визнавати віру в Нього та нести свій хрест разом із Ним. Цим маємо засвідчити, що Христос є основою нашого життя та провідником до вічності, як Він сказав: ,,Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене”. Прикладом цього є святі, яких ми сьогодні вшановуємо. Церква визнала певних християн святими, бо вони своїм життям показали велику віру у всемогутність Бога, надію на Нього та досконалу любов, яка дає силу виконати Божі заповіді та перемогти всі перешкоди на дорозі до Царства Небесного.

Ісус стає основою нашого життя, коли керуємося Божою правдою, а не людською, у всьому покладаємо надію на Нього, а не на власні старання, виконуючи Його слова: ,,Без мене нічого не можете чинити”. Як приклад цього Христос подає стосунки у сім’ї, кажучи: . ,,Хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний”. Завдання батьків у вихованні дітей – приготувати їх до самостійного життя, особистої відповідальності за свої вчинки, навчити їх вирішувати проблеми. Деякі батьки розуміють любов до дітей у тому, що стараються забезпечити всі їхні потреби. Іноді не хочуть відпустити дітей з рідного дому, переживають, щоб з ними не сталося щось поганого. Бо не довіряють Богові, а радше власним старанням. Насправді чинять їм велику кривду, бо обмежують вільну волю дітей і не дають можливості її проявляти, розвивати й удосконалювати. Така любов батьків до дітей, за словами Христа, неправдива, самолюбна, бо вважають їх своєю власністю, що самі краще допоможуть їм, ніж Бог, забуваючи слова Святого Письма: ,,Тож покине чоловік батька й матір, і пристане до своєї дружини”.

Також деякі діти не хочуть залишити рідний дім та батьків, самостійно працювати й забезпечувати життєві потреби. Свою поведінку пояснюють тим, що стараються опікуватися батьками й допомагати їм. Вони привикли отримувати все готове від своїх батьків і не працювати самим, бояться втратити вигоду та комфорт. Такою поведінкою не проявляють любов до батьків, а радше використовують їхню доброту для власної вигоди, легкого, безтурботного життя.

Одні батьки мали двоє дітей: син Богдан і дочка Лариса. Син був лікарем, а дочка юристом. Батьки були заможними, мали велику квартиру, дім за містом, дачу в горах і яхту. Богдан познайомився з дівчиною Любою – художницею. Коли вирішив одружитися з нею, мама виступала проти його рішення, не сприйняла невістку, бо вважала, що її професія художниці є синонімом слова ,,жебрак”. Однак Богдан одружився з Любою, бо кохав її. Мама не любила невістку, постійно очорнювала її і старалася розлучити з сином, бо вважала, що професія невістки не відповідає їхньому статусу. Та Богдан любив і захищав дружину.

Ворожнеча мами з невісткою принесла подвійне нещастя. Внаслідок цих конфліктів, які створювала мама, батько важко захворів – ішемічний інсульт. На його лікування витратили багато коштів. Дочка рідко провідувала тата в лікарні, зате невістка Люба щодня навідувалася в лікарню й навіть залишалася на ніч. Коли тато лежав у лікарні, бізнес, який провадила дочка Лариса зі своїм чоловіком, зазнав банкрутства. Для сплати кредитів їй довелося без відома батьків продати їхню квартиру, хату та яхту.

Як батько частково видужав, йому з дружиною довелося жити у квартирі сина Богдана з невісткою Любою. У кінці життя доля звела батьків разом із дітьми, а любов сина перемогла ворожість мами.

Коли говоримо про святість, то це не є безгрішність, а передусім міцний зв'язок із Богом: віри, надії та любові, довіри милосердю й всемогутності Ісуса. Це присутність Христа у нашому житті.

Знаємо з Євангелія, що Ісус проголосив святість завданням усіх, хто вірує в Нього: ,,Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий”. Тому неділю всіх святих можна назвати іменинами для кожного християнина, бо всі ми носимо ім’я святий. Тож хочу побажати всім досягти справжньої святості: твердої віри у всемогутність Бога, надії завдяки неустанній молитві, терпеливості й покорі, щирої любові до Ісуса, повної довіри Його волі. Вміти чути голос Святого Духа та вірно йти за Його проводом, щоб здобути у житті різні дари, а особливо радість, спокій і любов. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело