Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.

Мт 4,18–23

Події та слова Ісуса, про які читаємо в Євангелії після Зіслання Святого Духа, показують, як Він закладає в наших серцях основи Божого Царства. Це допомагає нам наново пізнати Христову віру, що християнство не є релігією закону, а особи. Про це свідчить покликання Ісусом апостолів. Проповідуючи Боже Царство, Ісус не обмежився лише до проголошення певних законів. Спаситель шукає Cобі учнів та людей і цим об’являє істину, що в центрі Божого Царства є людина, а його основою є взаємна любов Бога та людини. А Божий закон лише допомагає зустріти та пізнати Бога в житті, створити з Ним міцний зв'язок любові.

Духовне життя можна назвати дорогою до Божого Царства. Наша увага має бути звернена не лише на його середники, але в них маємо шукати передусім Ісуса. Бо від Нього отримуємо любов, прощення гріхів, силу йти за Христом до неба дорогою Божих заповідей. Коли Христос звернувся до рибалок іти за Ним, Він запросив їх у своє життя й вони стали його невід’ємною частиною. Так само й ми, зустрівши Ісуса, повинні запросити Його у Cвоє життя. Тоді Христос змінить його, наповнить змістом та духом життя вічного.

Разом із покликанням перших апостолів ми поєднуємо вшанування Пресвятої Євхаристії – цього найбільшого знаку любові Бога до нас та живої присутності Ісуса з нами. Це ще один прояв істоти християнства – зв’язку любові людини з Богом, який допомагають будувати молитва, Літургія, Слово Боже й Святі Тайни. Слова Євангелія допомагають пізнати Ісуса, а молитва, Сповідь і Причастя єднають нас із Ним і в такий спосіб стаємо учасниками Божого Царства та життя вічного.

Коли ми не знаємо Христа особисто, не маємо міцного зв’язку з Ним, то не бачимо присутності Ісуса у своєму житті, не відчуваємо Його всемогутності й любові, не отримуємо плодів Царства Небесного: спокою та радості.

Одного разу під час парафіяльної місії, коли у храмі ще не було людей, священник, випробовуючи мікрофон, двічі промовив: „Так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне".

Минули роки. Вмираючи, один віруючий ремісник, покликав священника у свій дім, щоб висповідатися і причаститися Святих Тайн Христових. Після сповіді він розповів йому про своє навернення до Бога. Назвав день, місяць і рік, коли він ремонтував дах великого будинку, що стояв неподалік церкви. Нікого не було, але він двічі почув голос: „Так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне". І ці слова навернули його до Бога. Тому говорить Бог через пророка Ісаю, що „Слово Моє не повертається порожнім" (Іс. 55, 10). Із цього ми переконуємося, наскільки сильне Боже Слово. Але Бог завжди залишає людині можливість вибору прийняти або не прийняти Його заклик!

Роздумуючи над покликанням перших апостолів, усвідомлюємо собі, що з Богом можна поводитися тільки так і не інакше − або ми у простоті серця і благоговінні духа повністю відкриваємося на Нього, або назавжди залишаємося замкнуті в маленькому світі своїх дрібних розрахунків та корисливих мрій. Ісус використав їхні відкриті серця як чистий аркуш, на якому написав послання любові до всіх людей. Вони не викривили цього послання, а радісно й мужньо засвідчили його аж до жертви власного життя.

Добрим учнем Христа та добрим християнином зможе стати лише той, хто сам пізнав Спасителя і має глибокі стосунки з Ним.

 Лише тоді можна мати щире бажання провадити кожну людину до Ісуса, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасіння. Амінь.

о. Михайло Чжович, редемпторист

Джерело