Магдалина ДИМИД

«Молодість не втрачена – вона прокачана». Коли я вперше почула цю фразу, то подумала, що її точно придумала не молодь. Бо тільки дивлячись із перспективи старшого покоління, яке вже трохи губиться в нашій мові і цінностях, може виникнути думка про втрачену молодість та ідея обізвати наш досвід «прокачкою». Я ніколи не могла б назвати біль, який пережила і який став тлом мого теперішнього життя, сленговим словом та ще й російського походження. Якщо порівнювати їхні молоді роки з нашими, то може здатися, що так і є, але українська молодь із мого оточення дивиться на своє життя дещо під іншим кутом. Тому запрошую вас до моїх думок – дівчини, яка проживає екватор своєї молодості під час російсько-української війни.

Зараз скажу страшну річ: у свої 25-ть я була на похоронах своїх друзів частіше, ніж на весіллях. У нас інша молодість, аніж у наших батьків, інше життя, аніж у друзів з мирних країн. І, можливо, через їхню призму це виглядає як втрачена молодість. Але в нас так багато речей, про які ми мусимо думати, тому й не замислюємося про свою молодість як таку.

Теперішня молодь перебуває в пошуку. Ми запитуємо себе, чому ми віримо в Бога, чи зустрінемося зі своїми братами й нареченими, які віддали своє життя за нашу свободу. І це збільшує сенсовність молитви та самої віри в Бога. Ми ставимо питання, шукаємо свій формат, і це не про «прокачаність». Молодість зараз – це про пошук сенсів і про культуру мислення.

Перед нами відкрилася нова парадигма, точніше ми її створюємо самі. Звідси, мабуть, і виникла ідея про втрачену молодість. Так, у вільний час ми плетемо маскувальні сітки, складаємо аптечки, а коли зустрічаємося з друзями – згадуємо полеглих і уявляємо, як би було чудово ще хоча б раз спільно з ними пройтися вулицями Львова. Так, у нас вже не буде повноти щастя на весіллях, бо завжди мулятиме думка про когось, кого бракує на святі. Але ж молодість нікуди не поділася.

Якщо ми щось втратили, то це безтурботність. У якийсь момент перед нами впала завіса, сплетена з ілюзій про цей світ. Та завіса, яка мала опускатися повільно, протягом всього життя, вже лежить на сцені, і піднімати її нема сенсу, бо ми знаємо, що за нею. Ми зустрілися зі смертю, несправедливістю, ненавистю, насиллям, жорстокістю. Це відбулося дуже різко і болісно. Однак молодість залишилася, ось тільки досвіду стало більше – того, якого ми взагалі не мали б проживати в такі роки.

Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

 

Джерело