Наталія ФЕДИШИН

Почаївська ікона Богородиці є однією з найбільш шанованих святинь у сучасній Україні. Водночас її представлення є контроверсійним у контексті історичної пам’яті різних конфесій. Причиною цього може бути недостатнє дослідження ікони саме українськими істориками. І справді, після того, як Почаївська обитель потрапила до Російської імперії, роль Почаївської ікони Богородиці дещо затирається в українській історіографії. Більшість інформації про неї отримуємо від російських істориків, які досить побіжно й упереджено ставляться до важливого василіянського періоду історії цієї святині. Цей період справедливо характеризують як час піднесення культу ікони Богородиці та творення її санктуарію.

Входження Почаївського монастиря до складу об’єднаного Василіянського чину Святого Йосафата (ЧСВВ) у 1743 році означують як початок переходу цього монастиря від православного до василіянського благочестя. Це насамперед означало чітку інституційну структурованість, запровадження правил, що дисциплінуватимуть внутрішнє життя монашества за зразками католицьких орденів, та відхід від аскетизму взірців Афону. Важливою з огляду на це була освітня й культурна діяльність, зокрема проповідницька.

В адміністративному плані названий перехід був відображений тим, що Почаївська обитель стала одним з осідків протоархимандрита Чину. Крім того, статус монастиря як адміністративного центру позначився і на його культурній діяльності. Маються на увазі будівництво оновленого монастирського комплексу разом із храмом в стилі пізнього бароко, а також коронація чудотворної ікони Богородиці, яка стала кульмінацією розвитку її культу.

Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

Джерело