Пропагандистська кар’єра Вілкова і що таке Група IGCP

Особисті дані Максима Вілкова можна знайти на спеціалізованих сайтах, що пропонують освітні послуги. На одному з таких зазначено, що Вілков Максим Олександрович є репетитором історії та суспільнознавства, зокрема готує до здавання єдиного державного іспиту (загальна перевірка знань в РФ, аналог українського зовнішнього незалежного оцінювання. – Ред.) з цих предметів. Вілков почав займатися репетиторством у 2005 році – одразу після того, як випустився з Історико-архівного інституту Російського державного гуманітарного університету, де вчився на факультеті архівної справи й здобув спеціальність історика-архівіста.

У 2011-му Вілков почав викладати історію Росії та суспільнознавство в приватній школі “Современное образование” в Москві, де він також виконує обов’язки заступника директора з навчально-виховної роботи. Як зазначено на сайті школи, 6–10 класи вивчають історію Росії за навчально-методичним комплексом під редакцією Торкунова. Це єдині підручники з Федерального переліку, які офіційно рекомендувало Російське історичне товариство (РІТ). Нагадуємо, РІТ – пропагандистська установа, що спотворює історичні факти та дає неправдиву інформацію про події сучасності, зокрема про російсько-українську війну. Головою Російського історичного товариства є підсанкційний директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін. 

Та повернемося безпосередньо до схвалених РІТ підручників, якими послуговується і Вілков. Наприклад, в історії для 10 класів окупацію Росією частини Грузії в серпні 2008 року описують як нібито громадянський конфлікт, у який російська армія втрутилася з “місіонерською” метою:

“Войска Грузии в нарушение международных соглашений вошли на территорию Южной Осетии, стремясь силой решить давний вопрос о статусе этой территории. Местное население, состоявшее в основном из граждан Российской Федерации, оказалось беззащитным перед лицом агрессии. Возникла угроза гуманитарной катастрофы. Президент России принял решение о защите населения и российских миротворцев. Российская армия начала военную операцию по принуждению к миру”.

Згадують у підручнику й про російську анексію Криму – звісно ж, через призму кремлівської пропаганди: 

“В условиях острого политического кризиса на Украине в начале 2014 г. к власти в Киеве пришли националисты. Произошло свержение законно избранного президента В. Ф. Януковича. Было предложено отменить закон о статусе русского языка как регионального, что означало бы фактический запрет на его использование. В ответ на это в южных и восточных районах Украины русскоязычное население выступило в защиту своих прав. В ходе референдума в Крыму и Севастополе 96,77 % крымчан и 95,6 % севастопольцев высказались за воссоединение Крыма и Севастополя с Россией”.

Проте Максим Вілков не лише викладає в приватній школі за чужими псевдоісторичними підручниками, він також причетний до створення пропагандистських книжок, де історичні події трактуються так, як вигідно російській владі. У 2008 році в Росії утворився фонд “Историческая память”, де Вілков є редактором. Фонд позиціює себе як неурядова, некомерційна організація, але співорганізаторами заходів часто виступають російські відомства. За які гроші існує установа, невідомо. Утім, на деякі проєкти фонду виділялося фінансування з держбюджету РФ. Основною метою своєї діяльності фонд називає сприяння нібито об’єктивним науковим дослідженням, що стосуються російської та східноєвропейської історії ХХ століття. Утім, де-факто напрями роботи зводяться до поширення в різних країнах дезінформації та кремлівської пропаганди. 

Наприклад, у країнах Балтії (працівники фонду використовують зневажливий термін “страны Прибалтики”. – Ред.) псевдодослідники в різний спосіб відбілюють імідж радянської влади, що поводилася як окупаційна в Латвії, Литві та Естонії. Так, у 2014 році видавничий центр фонду “Историческая память” отримав грант президента РФ на маніпулятивну збірку “Прибалтийские исследования в России”. Серед іншого в книжці йдеться, що концепція радянської окупації є нібито спірною, але закріплена в країнах Балтії як офіційна для того, щоб, зокрема, Латвія мала змогу обґрунтувати “дискримінаційну політику” щодо значної частини росіян. Окрім того, всіх партизанів, які боролися проти радянської влади, російські “дослідники” зображують нібито пособниками нацистів, антисемітами, а також стверджують, начебто латиські політики намагаються приховати правду, прославити злочинців, а допомагають у цьому “титульні” ЗМІ. 

Серед упорядників “Прибалтийских исследований в России” є Вілков, а редколегію збірки очолив директор фонду “Историческая память” Олександр Дюков. До речі, особа не менш цікава, ніж його підлеглий. Дюков теж позиціює себе як “історика”, закінчив той самий ВНЗ, що і Вілков, роками він демонізував ОУН УПА, розповідав про українців та громадян країн Балтії як пособників нацистів, створюючи ілюзію, нібито колабораціонізм був масовим явищем. 

Дюков про “Неонацизм в Україні”, фото з пропагандистського сайту Baltnews 

За систематичну пропаганду голову фонда “Историческая память” регулярно відзначає російська влада та її “кишенькові” установи. У 2010 році тодішній президент РФ Медведєв висловив Дюкову подяку “за работу по противодействию фальсификации истории в ущерб интересам России”. У 2014 році він отримав премію “Мир без нацизма” від нібито міжнародної організації, яка насправді була створена з подачі Бориса Шпігеля, колишнього російського сенатора. А вже після широкомасштабного вторгнення РФ до України Дюкова нагородило МЗС РФ “за взаимодействие”. Закономірно, адже історичними спекуляціями його прокремлівський фонд не обмежується.

У 2014 році “Историческая память” створила проєкт “Группа информации по преступлениям против личности”, щоб поширювати дезінформацію та пропаганду вже про сучасні події і просувати дискурс країни-агресора у світі. Псевдоправозахисна організація виправдовує воєнні злочини РФ проти України й запевняє, нібито 2014 року на Донбасі розпочалася “громадянська війна”. Група обумовлює своє виникнення “місіонерськими” мотивами: фіксувати злочини на території України, які буцімто кояться на тлі “кризи”, спричиненої протистоянням влади та опозиції і через яку українські правоохоронні органи нібито припинили свою діяльність. Спочатку групою керував Дюков, але з 2016 року і донині координатором є Максим Вілков. 

Організація позиціює себе як “міжнародна” і на заходах за кордоном дає англійську версію своєї назви – Information Group on Crimes against the Person (IGCP). Де-факто ж група контролюється провладним фондом РФ, її працівниками є російські та проросійські пропагандисти, що готують квазізвіти й знімають пропагандистські ролики та фільми на свій ютуб-канал, що створили у 2018-му. Відеохостинг досі не заблокував контент групи попри порушення правил платформи щодо публікації сцен насильства та контенту, який вводить в оману. Так, псевдодокументальний фільм IGCP “Война в Донбассе. Круги ада” набрав понад 327 тисяч переглядів, а його англомовна версія – 53 тисячі. Вдосталь тут і відео, які прославляють російських ставленників і проросійських бойовиків незаконних збройних формувань “ДНР” та “ЛНР”.

У 2017 році група випустила “доповідь” під назвою “Феномен “Азова”. Как украинские националисты стали влиятельной политической силой”, яку редагував Вілков. Задовго до широкомасштабного вторгнення до України, російські псевдоправозахисники свідомо і систематично дегуманізували українських військових і, зокрема, бійців окремого загону спецпризначення “Азов”. У такий спосіб вони, з одного боку, запевняли росіян у нібито необхідності “денацифікації”, а з іншого – намагалися переконати Європу в тому, що в Україні буцімто коїться хаос і відсутня демократія. Тобто нав’язували думку, нібито з Україною краще не зв’язуватися. В передмові квазідоповіді про “азовців” Вілков спочатку зазначає, нібито “у постмайдановской Украины не оказалось антинацистского иммунитета: сотрудничество с ультраправыми стало нормой общественно-политической жизни”. А у висновку пропагандист резюмує: “Невзирая на декларации о приверженности идее “европейской интеграции”, Украина все менее соответствует европейским демократическим стандартам”. 

За своєю суттю ця та інші “доповіді” російської групи (IGCP) не відрізняються від пропаганди на державному телебаченні РФ. Утім, подеколи “правозахисники” згадують поміж тотальної дезінформації імена західних експертів чи організацій. Ймовірно, для того, щоб надати квазізвітам ваги й переконливості. Зокрема, в “Феномене “Азова” Вілков наводить реальну цитату американського історика та письменника Тімоті Снайдера про те, що варто остерігатися воєнізованих формувань. Утім, в оригінальному дописі йдеться про 20 уроків ХХ століття і немає жодної згадки про український контекст. Натомість Вілков пише, що “совет Снайдера более чем актуальный для Украины”. 

“Благими намірами” Вілков обумовлює і свій систематичний наступ на українську мову. Пропагандист стверджував, нібито “дискримінація” російськомовних в Україні посилилася з 2014 року, але особливо активно він почав просувати цей наратив після ухвалення Законів України “Про освіту” 2017 року та “Про забезпечення функціонування української мови як державної” 2019-го відповідно. Так, Вілков не тільки називає українську мову “іноземною” для українців, а й принижує її статус у порівнянні з російською:

“С 2018 года дети, идущие в 5 класс, все образование будут получать только на украинском языке. К чему это может привести – в том, что ни для кого не секрет, что такие сложные предметы, как естественнонаучные, как точные науки и прочие на иностранном языке усваиваются очень и очень тяжело. Если дети будут изучать эти предметы не на своем родном языке, то с большой долей вероятности, они их не будут знать хорошо, и им не будет предоставлена данная возможность для получения дальнейшего образования и, соответственно, успеха в жизни”. 

Про те, як Росія знищує українськомовні школи на окупованих територіях материкової України, а також утискає мовні й освітні права українців і кримських татар у Криму, Інститут масової інформації розповідає в дослідженні “Культурний геноцид: хто і як впроваджує російську освіту на тимчасово окупованих територіях України”. 

Варто зазначити, що в “расизмі” через бажання навчатись і отримувати послуги державною мовою пропагандист Вілков звинувачує не лише українців, а й громадян країн Балтії.   

Реакція Вілкова на широкомасштабне вторгнення РФ до України

Глобально діяльність пропагандиста Максима Вілкова після 24 лютого 2022 року не змінилася. Окрім того, що він створив телеграм-канал для поширення дезінформації і розпалювання ненависті до українських військових і влади, 27 лютого Вілков опублікував пост-схвалення російської “спецоперації”:

Вілков продовжує давати численні інтерв’ю прокремлівським інфоресурсам, розмірковує, як саме Росія має проводити в Україні “денацифікацію”, і підігрує кремлівській владі та решті пропагандистів, буцімто вторгнення було вимушеним, а Росія начебто воює в Україні проти Заходу.

Разом з цим Вілков продовжує виступати на додаткових зустрічах ОБСЄ. Під час своєї промови в березні 2023 він звинуватив Україну, країни Балтії, Францію і Німеччину, нібито ті під приводом боротьби з російською пропагандою викорінюють інакодумство у своїх державах. 

А вже у квітні міністерство просвіти РФ запросило Вілкова як гостя на захід “День памяти о геноциде советского народа”. В межах заходу російським школярам показували пропагандистський фільм, де українців зображували як пособників нацизму і де знов-таки знявся Вілков як “експерт”. Зрештою, псевдоісторичне відео зводиться до виправдання війни Росії проти України й одного з найпоширеніших прийомів кремлівської пропаганди – “віддзеркалення”, коли агресор звинувачує у своїх злочинах противника:  

“Украинская артиллерия на протяжении восьми лет обстреливает города Донбасса, просто гражданские объекты: без привязки к каким-то военным объектам, объектам инфраструктуры, объектам правительства, – просто по жилым кварталам”, – заявляє Вілков. 

***

Інститут масової інформації закликає міжнародні організації, українські та західні медіа ретельно перевіряти інформацію щодо осіб, яких вони запрошують на свої заходи як спікерів та залучають до експертного коментування. 

Ми наголошуємо, що співпраця або надання права голосу прокремлівським пропагандистам, як-от Максиму Вілкову, іншим представникам псевдоправозахисної організації IGCP або будь-якої іншої установи, що схвалює чи толерує російську агресію проти України, є неприпустимими. Легалізація інформаційних та/або воєнних злочинців – це підігрування Росії та афілійованим збройним групам, а не вияв свободи слова чи дотримання балансу. 

ІМІ також звертає увагу міжнародних правозахисних організацій і західних політиків на те, що Максим Вілков, який позиціює себе як “правозахисника”, не опікується питаннями репресій і порушення свободи слова в Росії, які чинить Кремль, натомість висловлює всіляку підтримку чинній російській владі і співпрацює з нею. 

Джерело: Альона Нестеренко, для ІМІ

Джерело