Я прийду й оздоровлю його.

Мт 8,5−13

У Євангелії четвертої неділі після Зіслання Святого Духа бачимо одну важливу особливість. У попередні неділі Христос словом пояснював нам чим є Боже Царство та як його осягнути. Сьогодні Спаситель показує, як це відбувається на ділі. Він засвідчує правдивість та силу Свого слова, силу Божої правди. Прикладом цього є оздоровлення Ісусом слуги сотника. Воно показує нам реакцію людини на дії та слова Ісуса, тобто тему віри.

У центрі цієї події є віра сотника, яку Христос назвав найбільшою в Ізраїлі. Сотник за походженням був поганином. Виконуючи військову службу в Палестині, він пізнав там єдиного правдивого Бога й увірував у Нього. Завдяки своїй вірі сотник пізнав в Ісусі Божого Сина і це дало йому можливість отримати від Нього оздоровлення для свого слуги. Бачачи віру сотника, Христос виявив готовність прийти до його дому й оздоровити хворого слугу. Однак сотник не бачив у цьому потреби, бо твердо вірив, що Ісус як Божий Син може оздоровити слугу на відстані силою Свого слова.

Христос, бажаючи прийти до дому сотника й оздоровити його слугу, показав істоту віри. Бог може допомогти людині, коли Він присутній біля неї, у її житті. Такою була віра сотника. Він не тільки вірував в існування правдивого Бога, а старався тією вірою жити. Цю живу віру, присутність Бога в житті сотника бачимо у його поведінці, ставленні до ближніх, як він переживає за здоров’я слуги.

Якщо Бог був присутнім у серці сотника через його міцну віру, то Христові не було потреби йти до його думу. Сотник був переконаний, що Ісус може дарувати здоров’я слузі силою його віри. Якщо Христос є зі мною, то достатньо лише проявити віру, й вона швидко принесе плоди – потрібні нам Божі дари.

Один батько прийшов до священника за порадою і відразу почав жалітися на свого підростаючого сина, що він неслухняний, не хоче вчитися. Священник запитав цього батька: „А скажіть мені, яких способів ви вживали, щоб спонукати його до виправлення?" Зажурений батько відповів: „Та що я тільки не робив: замикав його у підвалі, не давав їсти, бив його без рахунку, і нічого не допомагало". Тоді священник ще запитав: „А скажіть мені, як ви старалися схилити його до молитви і чи ви разом із ним молитеся?" Батько розвів руками і тим дав знак, що ні. Тоді священник відповів йому: „Чоловіче добрий, із того виходить, що ви до цього часу працювали над його тілом, а не над його душею, тому від сьогоднішнього дня я раджу вам молитися разом із ним". Незабаром стало відомо, що порада священника була дуже корисною, бо цей син невдовзі виправився і виріс достойним чоловіком.

Дуже цікавим і невисловленим у цьому Євангелії є те, що відбувалося в серці Ісуса та римського сотника: перебування людини з Богом і Бога з людиною. І це також є викликом і запитанням для всіх християн сьогодні: коли в моєму серці присутня міцна й щира віра, тоді Христос Сам прийде до мене з поміччю без особливого запрошення. А також «що кожному з нас потрібно робити, щоб люди, які дивляться на наше сповнене приязні та любові життя, колись самі захотіли прийти до Ісуса зі своїми болями та тривогами й отримати потрібну допомогу?» Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело