Сьогодні, 16 липня, відзначаємо 130-річний ювілей одного з першопрохідців в операторському мистецтві українського кіно
- Автор допису: Український інститут національної пам'яті
Данило народився в 1893 році в селі Охматів на Черкащині. Його батько — Порфирій Демуцький був лікарем та знаним збирачем народних пісень.
Після гімназії Данило вступив на медичний факультет Університету Святого Володимира (сьогодні це Київський національний університет імені Шевченка), щоб продовжити сімейну династію лікарів. Однак після першого заняття з анатомії в морзі перевівся на юридичний.
Проте право мало цікавило Демуцького, тому він багато уваги приділяв своєму хобі з гімназійних часів – фотографії. Данило займався у фотоклубі «Дагер». Брав участь у великих фотовиставках у Києві, Одесі, Харкові, Москві та Петербурзі. Після університету працював фотографом у низці журналів та створив власну фотомайстерню при театрі «Березіль».
У 1926 році він переїхав до Одеси, де почав працювати завідувачем фотоцеху Одеської кіностудії. Там Демуцький познайомився з засновником української школи операторської майстерності Олексієм Калюжним. Саме Калюжний став вчителем Демуцького й увів його у професію кінооператора.
Разом із німецьким колегою Йожефом Роною Демуцький зняв свої перші фільми. Це були комедії Олександра Довженка «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання», які, на жаль, не збереглися. У 1920-х Демуцький став другом знаменитого режисера та зняв його головні картини того часу — «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (1932).
У 1932 році радянська влада арештувала Данила Демуцького за підозрою у приховуванні сценарію Фавста Лопатинського «Україна». Через кілька місяців його випустили, однак уже 1934-го арештували знову, звинувативши у зв’язках з білоемігрантами. У 1935-му знову випустили, але заборонили впродовж трьох років жити у 15 населених пунктах СРСР. Так оператор опинився в узбецькій столиці — Ташкенті. Та навіть там йому не вдалося уникнути третього арешту.
Вийшовши на волю в 1939 році, Демуцький на короткий час повернувся до Києва. Проте під час та відразу після війни жив у Ташкенті. На Ташкентській кіностудії Демуцький зняв кілька кіноказок на основі східних фольклорних сюжетів: «Насреддін у Бухарі», «Тахір і Зухра» та «Пригоди Насреддіна».
У 1947-му вже на Київській кіностудії працював над пригодницькою воєнною драмою «Подвиг розвідника». 1950 року знята Демуцьким стрічка «В мирні дні» отримала приз у Карлових Варах за найкращу операторську роботу. Також Данило Демуцький був оператором біографічного фільму Ігоря Савченка про Тараса Шевченка.
Помер відомий український кінооператор 1953 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
