Слідом за ним пішли два сліпці, кричачи: – Помилуй нас, сину Давидів!

Мт 9,27–35

Деякі чудесні оздоровлення, які зробив Ісус, мають певні подібності між собою. Христос часто був оточений натовпом людей, так що до Нього декому годі було доступитися. Ті, які бажали отримати від Спасителя оздоровлення, вдавалися до надзвичайних вчинків: кричали за Ним, вилазили на дерево або на дах дому.

Сьогодні у Євангелії бачимо двох сліпців, які голосно кричали, бо хотіли, щоб Ісус почув їх, просячи Його про зцілення та помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.

Цей уривок дуже важливий для нас. У труднощах ми щось у Бога попросимо, помолимося, але коли не отримуємо відразу відповіді, то перестаємо молитися, занедбуємо молитву. Маємо якусь проблему – сказали про неї Богові, промовили молитву, пішли до церкви на Службу Божу, а далі перестаємо самостійно працювати над собою. Замість того, щоб бути витривалими у своєму проханні, навпаки, зупиняємося на зробленому й не прикладаємо власні зусилля.

Одному вченому сучасності приснився сон, що він немовби зустрівся з вченим, що жив тисячу років тому. Теперішній вчений почав хвалитися про сучасні досягнення розуму. Він дуже захоплювався винаходами, які миттю переносять людську мову на тисячі кілометрів. Достатньо, щоб хтось заговорив у мікрофон, як його почують сотні, а навіть і тисячі, людей, хоч би вони знаходилися на іншому кінці земної кулі. Колишній вчений відповів, що це дуже гарно, але запитав, чи дійшла мова до такої досконалості, коли нею не ображають Бога і не кривдять ближнього. „У цьому плані у нас не все добре", – відповів вчений наших днів. „Тоді ви не маєте чим хвалитися", – закінчив старший вчений. На прикладі цих сліпців бачимо наполегливість, навіть їхню впертість у своєму проханні, в досягненні мети. Часто Бог не дає нам чогось відразу лише тому, щоб ми самі для себе пересвідчилися, чи нам це потрібне, чи ми готові проявити відповідальність, належно використати отриманий дар. Ісус дає нам дари не лише для вирішення земних потреб. Вони мають послужити зміцненню зв’язку з Богом, оскільки є плодом нашої віри та надії на Нього. Бо треба пам’ятати, що кожне добро є не просто річчю, а Божим даром, проявом Його любові, тобто турботливим ставленням до нас. Як ми використовуємо отримані дари, цим показуємо своє ставлення до Бога, повагу або неповагу до Нього. Потреба певних дарів свідчить про важливість самого Бога для нас як джерела добра. Бо дари без Христа не мають вартості. Хто, цінуючи отримані дари, любить Бога, той має правдиву віру й щасливий у житті.

Тому так само наполегливо, як ці сліпці, з вірою та довірою благаймо Ісуса про потрібну поміч, і Він завжди відповість нам! Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело