Коли ми думаємо про духовну дисципліну, то сприймаємо її як якісь правила, інтелектуальні чи молитовні, завдання яких — витренувати нас у тому, що думаємо, що є правдивим християнським життям. Тоді вони стають для нас самоціллю. Однак духовна дисципліна — це не муштра, або, як кажуть поляки, не дресура.
Слово «дисципліна» походить від латинського discipulus, що означає «учень». Англійською disciple — учень, послідовник, апостол, християнин. Тому дисципліна — це постава до учня щодо вчителя і до того, що він вивчає. Це означає, що християнин будь-якою ціною хоче вчитись і пізнавати. Для кожного «будь-якою» означатиме різне, однак всім треба докладати максимальних зусиль.
Утім, бачимо, як часто ми не готові до цього. Начебто і не проти вчитись, але без великих зусиль, без того, щоб цілковито, нероздільним серцем віддатись цьому. Тому якщо хочемо стати учнем, послідовником, апостолом, християнином і навчитись дисципліні, треба поставити собі просте запитання: чи ми справді цього бажаємо?
Також треба бути готовими за це заплатити, бо ніщо не дається задарма. Це крок за кроком подолання нашого егоїзму — щоб зрости більшим, ніж «я». Це вмирання нашого «я», яке засіло на троні і хоче всім керувати. Бачимо, що спочатку потрібно померти тут, на землі, для земного життя, щоб народитися до духовного життя, щоб жити вічно. Однак для цього потрібно бажання, віра, відвага.

Джерело: Фейсбук Венедикт Алексійчук

Джерело