У Церкві святої Анни у Львові відбулася Поминальна Літургія за ієреєм Дмитром Черкасом, який відійшов до вічності 18 липня цього року.

Архиєрейську Літургію звершив Митрополит і Архиєпископ Львівський Ігор у співслужінні з духовенством Львова.

У своїй проповіді Архиєрей зазначив:

― Ісус Христос, проповідуючи людям, наголошував на безсмертність душі, яку потрібно рятувати. Кожна людина посідає безсмертну душу і, проживаючи на землі, слід старатися про допомогу, старанно дбати про її спасіння. Для цього не потрібно надзвичайних здібностей, Господь дарував 10 Заповідей, як дороговказ, який веде до вічної нагороди. Кожна людина, яка покликана Богом до життя, а їй Господь дарував безсмертну душу, має шанс вчинити свою душу вічно щасливою. До цього не потрібно надзвичайних постів, довгих молитов, виняткових умертвінь, строгого покарання свого тіла, – ні! Людині необхідна добра воля й трішки зусилля, щоб пильнувати й тримати свого духу в рамках закону, а, коли б була вчинена провина, гріх, слід, найшвидше покаятися перед Господом. Це знав й цього був навчений від дитинства отець Дмитро Черкас, який важко працював, від часу, що пам’ятаю, на автомашині з баштовим краном. Виконував пильну свою роботу, так, щоб заробляти на проживання, але в нього на першому місці, все-таки, була воля Божа та любов до Господа.

Він народився у селі Жотанці, недалеко Львова і був добре вихований побожними батьками. Пам’ятаю, уже, як дорослого мужа, як Дмитро Черкас разом із групою побожних мужів збиралися в домі по вулиці Варшавська в отця, тоді ще пана, Сухого Володимира. Пригадую про реколекції, які звершував для цієї побожної громади мужів отець Григорій Мицак, редемпторист із Вінниці, що відбувалися в помешканні Паньківа Андрія, згодом, священика, тодішня вулиця Шухова. Проводилися інші їхні зібрання в різних місцях, щоб таємно здобувати науку, так вимагав час, бо певні очільники, ворожої людям влади, переслідували віруючих нашої Церкви і, взагалі, віруючих у Бога осіб. Часи радянського союзу, були часами приниження людської гідності, утримування людей на рівні кріпосного права, існувало безправ’я, бо «негласно» царювало гасло: «Правда за тим, хто має більше прав, хто на посаді». Нелегкий хрест життя ніс і отець Дмитро, двигав його з молодості, доніс його впевнено до кінця свого життя. Він належав до цього роду покоління, хто прагнув духовної науки, охочий набувати знання, ризикувати своїм положенням, навіть, життям, щоб навчатися й голосити слово Боже. Зібрання зрілих мужів відбувалося і в його помешканні, де його дружина Анна, як кожна інша, трудилася, щоб приготувати обід та вечерю для зібраного люду.

Дмитро довго готувався до священства, тому що тоді були часи підпілля, семінарія існувала в укритті, лекції, зібрання, реколекції тощо, відбувалися в найбільш можливій таємниці. Очевидно, що й він наражався на небезпеку в часі студій та, приймаючи стан священства, бо ще існував радянський режим, хоч владні структури були уже добре розхитані. Проголошення незалежності України назрівала, але на час його свячень це ще не сталося. Став священиком, ревно виконував свої священицькі обов’язки, ось, в цьому храмі, в якому молимося і, де, час від часу, вимагали потреби його служіння. В цей храм був призначений священиком-помічником і тут до кінця свого життя пильно, й гідно служив Богові, святій Церкві та своєму народові.

Отець Дмитро був скромною, ввічливою, співчутливою та прихильною особою. Не створював непорозумінь, навпаки, усував напругу. Мав питання із здоров’ям серця, але старався цього не виставляти, як проблему. Віддав свою душу в Господні руки 18 липня 2023 року. В його уста можна сміло вкласти слова святого апостола Павла: «Я звершив добрий подвиг, скінчив свій біг, зберіг віру» (2Тм 4,7). Хай пам’ять про нього буде благословенна!

Більше фото ― на нашій сторінці у фейсбуці.

Джерело