Ісус сказав: – Звершилося. І схиливши голову, віддав духа.

Йо 19, 6-11; 13-20; 25-28; 30-35

Назва свята Воздвиження Хреста Господнього вказує на прославу хреста як засіб спасіння. Хрест, через піднесення, стає для нас символом дороги до неба. Церква у своїх молитвах навчає, що Ісус смертю на хресті поєднав небо із землею, людину з Богом.

Наш життєвий хрест: обов’язки, завдання, проблеми – це духовний місток до Бога. Існує одна розповідь про апостола Петра. Святий апостол Петро несе свій хрест, ідучи з Ісусом Христом. По дорозі він жаліється, що його хрест надто важкий. «То вкороти його», – відповідає йому Ісус. Петро вкоротив свій хрест один раз, потім другий, а коли прийшли над прірву, то Ісус Христос поклав Свій Хрест між краями прірви й перейшов, а Петрові забракло саме тієї частини, що її по дорозі відрізав. Бог дає у житті хрест, але дає і силу його нести. Він ніколи не випробовує нас понад наші сили…

Сьогодні хрест, як основний символ християн, дуже поширений у світі. Але не завжди він є символом віри та любові людей до Бога. У сучасному світі хрест використовують часто як прикрасу приміщення чи людського тіла, ніж знак віри та присутності Бога в житті. Тобто трактують його як річ, прояв самолюбства, а не таємницю спасіння й любові Бога до нас. Використання святого хреста як прикраси не є прославою, а образою Христа. Можливо хтось запитає, а яка різниця, де носити хрестик: на грудях чи на вухах? Насправді різниця суттєва. Коли носимо хрестик на вухах, ми не бачимо його безпосередньо та Ісуса на ньому, не поцілуємо його. Таким чином не використаємо хрест для прояву віри й любові до Бога.

Носячи хрест на шиї чи на грудях, ми постійно бачимо його своїм поглядом, бачимо на хресті Ісуса, який терпить для нашого спасіння. Дарує любов для життя вічного. Тоді хрестик пробуджує в нас віру, надію та любов до Христа, запрошує довіритися Йому в житті.

Одного дня хлопчик ішов по дорозі додому. Світило сонце й раптом він спіткнувся і впав. Поранив ноги, подряпав чоло. І тоді образився хлопчик на Бога й сказав: – Який же Ти хранитель, якщо дозволив мені так боляче вдаритися. Але не знав хлопчина, що попереду на тій дорозі, де він тільки що впав, лежала отруйна змія і смерть чекала його, якщо б він не затримався.

Пішов хлопчик іншою дорогою і раптом почалася гроза. Побіг він до дерева, щоб сховатися від дощу, але впав і вдарився. І знову він сказав Богу: – Ти не дозволив мені навіть сховатися від дощу, який же Ти хранитель після цього. Але не побачив хлопчик, як блискавка вдарила в дерево, під яким він щойно хотів сховатися і воно згоріло миттєво.

Тоді пішов хлопчик по третій дорозі. Йшов він обережно, дивлячись під ноги й говорив: – Не сподіваюся я на Тебе більше, Боже, не охороняєш Ти мене, не даєш йти дорогами, обраними мною. І раптом знову впав і зламав собі руку. Дика біль охопила його і зненавидів він свого Бога й сказав: – Не вірю я більше в те, що Ти є. Не піду я по дозі, а піду через гори. Не допомагаєш Ти, а тільки заважаєш. Але не знав хлопець, що третя дорога вела в нікуди, а в кінці була лише чорна прірва.

І поліз хлопчик через гори. Важко було й тіло нило, але коли він дістався до вершини, то з висоти її побачив три дороги: і змію отруйну на першій дорозі, і дерево обгоріле на другій, і прірву чорну на третій і зрозумів, що кожен раз Бог рятував його від загибелі. І з тих пір став довіряти Йому.

Не все, що на перший погляд здається нам невдачею, нею є. Можливо, невдача є великим благом для нас, тому що саме вона рятує від великої біди. Не завжди очі можуть побачити те, що попереду нас. Довіряймо Ісусові. Він все бачить та безпечно попровадить нас у житті! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело