“…Вчора ми намагалися поховати двох жінок. Не вийшло. Земля дуже примерзла і тепер вони просто лежать у пакетах на лавочці

"...Вчора ми намагалися поховати двох жінок. Не вийшло. Земля дуже примерзла і тепер вони просто лежать у пакетах на лавочці

"…Вчора ми намагалися поховати двох жінок. Не вийшло. Земля дуже примерзла і тепер вони просто лежать у пакетах на лавочці. Ще ми з'їли собаку. Ні, ми її не вбивали, за нас це зробили уламки. Але все ж таки ми її з'їли. Здається у той самий час частина мене померла. Я більше не міг посміхатися. Так, я радію снігу та дощу, тому що їх можна пити. Але посміхатися більше не вмію. А ще я часто дивлюся на шматочки гострого розбитого скла, вони примушують мене думати, що моє життя залежить від мене і що, коли буде потреба – я зможу взяти відповідальність та закінчити його для себе, не даючи на відкуп бездушним ракетам. Я сподіваюсь до цього не дійде, але…."

☝️Це уривок маріупольських спогадів з документальної вистави-розповіді "Обличчя кольору війна" маріупольського театру "Concepcion". Її показали в рамках виставки "Маріуполь Нескорений". П'єса про життя та почуття мирних жителів у блокадному Маріуполі. Це не художня видумка, а реальні спогади акторів театру Concepcion, які перебували в окупації майже півтора місяця. Зі сцени вони розповідають власні історії виживання та відчуття, які переживали під час російських обстрілів та бомбардувань міста.

"9 дней этого бесконечного Ада. Где конец этого безумия? Неужели все это надолго? До сих пор не верится, что это с нами происходит…." – ці відчуття знайомі кожному маріупольцю, бо кожен день перебування у блокаді був пеклом, ніс смерті та відчай.

"Обличчя кольору війна" ставлять в рамках “ЯМаріуполь. Культура”. Через мистецтво доносимо трагедію міста та його жителів. Данну виставу вже показали у Києві, Дніпрі, Вінниці, Тернополі.

З програмою заходів виставки "Маріуполь Нескорений" можна ознайомитися ТУТ.

Джерело

Друк / PDF