В Україні і греко-католики, і православні з завзяттям будують церкви в російському архітектурному стилі.

Їх так багато, що більшість народу сприймає ці храми як наші. Ну як же: мають понад 100, часом і 150 років — точно наші. Вся Волинь — в таких дерев’яних і синеньких. Часом вони вже під вагонкою, часом із напиленням штучної позолоти на верхах. Йдеться про архітектурний стиль православних церков. І на Поділлі вони масово зустрічаються. На Полтавщині. На Київщині. Всюди. Західні області не виняток: за останні 30 років навіть там набудували багато що «під Кіжі» і а-ля Новгород, у той час як власна архітектурна традиція забута й відкинута.

Гуцульська архітектурна школа, волинська, бесарабська — все це було нівельовано заради російського стилю, який як запанував на всій території імперії Романових з другої третини ХІХ століття, так дотепер позиції не здає.
Досі немає чіткого усталеного терміну для храмів у «російському стилі». Його називають єпархіальним або синодальним (проекти подібних храмів затверджувалися Синодом та єпархіальним начальством у царській Росії), кажуть на нього «історизм». Тільки чия це була історія?

На зламі ХІХ—ХХ століть в Україні з’являються храми в російському стилі. Він виник тоді ж, коли й віденська чи угорська сецесія, й український модерн.

Російський стиль підживлювався церквами Пскова, Суздаля та Москви. В Росії він тішить око.

Стандартизовані храми всотали в себе щось від Візантії, щось від російського класицизму, щось від давньоруської архітектури. Імперія розуміла: візуальне — важливе, воно формує світогляд. Коли в Калуші церкви такі самі, як у Калузі — значить, одна земля й один народ.

Церкви мали серйозне ідеологічне навантаження, і через архітектуру начебто узаконювали захоплення Росією чужих територій.

Читайте повністю статтю за посиланням:

https://texty.org.ua/articles/94149/V_Ukrajini_i_grekokatolyky_i_pravoslavni_z-94149/