Продовження. Поч. у №2.

Відповідальність за довкілля розцінюємо як невід’ємний елемент відповідальності за людину, а також за майбутні покоління, яким сучасники покликані передати незруйнований світ, прийнятий свого часу в спадщину від минулих поколінь. Всі блага Землі, створені Богом як спільна спадщина всього людства, необхідно, згідно з СДКЦ, розподіляти у дусі справедливості та солідарності.
Розв’язок екологічної проблеми Компендіум трактує як питання спільної відповідальності, що можна вирішити тільки об’єднаними зусиллями всіх разом та кожного зокрема, відповідно до вимог принципу субсидіарності. Основну роль покликана відіграти держава на основі відповідної соціально-екологічної політики та екологічно орієнтованої економіки, а також екологічного законодавства, яке має знайти своє відображення на міжнародному рівні.
Ефективне зменшення згубного впливу виробництва та споживання товарів на довкілля соціальний Компендіум вбачає у дружних, до природи, інноваційних технологіях та розвитку альтернативних джерел енергії.
Вимога піклування про стан довкілля також предмет вчення папи Венедикта XVI. Від початку свого понтифікату, в численних апостольських посланнях, проповідях, промовах та в енцикліці «Любов у істині» Папа приділяє особливу увагу екологічній проблематиці. Більше того, він визнає своїм автентичним обов’язком глави Церкви «… заохочувати і підтримувати всі зусилля, направлені на те, щоб захистити Боже створіння і передати майбутнім поколінням Землю, на якій вони могли б жити».
Висловлюючи занепокоєння від сучасного стану планети, папа Венедикт XVI, як і його попередник Йоан Павло ІІ, пояснює катастрофічний стан довкілля внутрішнім станом окремої людини та якістю стосунку людства до Бога. Саме спротив Божій волі та гріховність людини лежить в основі різних соціальних проблем, а також є фундаментальною причиною руйнування довкілля.
В енцикліці «Любов у істині» Святіший Отець Бенедикт XVI присвячує особливу увагу питанню екологічної відповідальності Церкви: «Церква має відповідальність за створіння і мусить цю відповідальність засвідчити на дії перед громадськістю». Церква зобов’язана «не тільки стояти на службі захисту спільної спадщини всіх людей – Божих дарів землі, води та повітря, але, передусім, покликана захищати людину від самознищення». Понтифік констатує, що негативний вплив людства на навколишнє середовище досяг критичного рівня. «Глобальна зміна клімату, поширення пустель, що прогресує, зменшення та втрата продуктивності велетенських сільськогосподарських регіонів, забруднення рік і ґрунтових вод, втрата біологічного різноманіття, збільшення частоти та руйнівної сили природних катаклізмів і вирубка лісів у тропічних регіонах» та багато інших екологічних загроз вимагають негайних об’єднаних зусиль всіх людей та державних інституцій, направлених на вирішення екологічної проблеми.
Далі буде

Д-р Володимир ШЕРЕМЕТА,
доцент Івано-Франківської Теологічної академії, керівник Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології

Джерело