Звільняючи українські землі на Півдні, отримав поранення. «Вітер» ділиться своїми спогадами:
«Вітер» — військовослужбовець 123 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, офіцер. Звільняючи українські землі на Півдні, отримав поранення. Позаду залишилося тривале лікування і протезування. Зараз він у строю, виконує бойові завдання.
«Вітер» ділиться своїми спогадами: «Дякувати Богу, на фронті зустрів хлопців, яким немає ціни. Я офіцер, тому і пішов по стежці першим, не міг нікого пустити вперед. Молоді хлопці, в когось мала дитина, хтось взагалі неодружений. Життя і здоров’я солдата – найвища цінність, на його плечі лягає найважчий тягар війни. Офіцер – це відповідальність і турбота. Наш човен відставав від того, який йшов попереду. Мерзла вода гальмувала роботу двигуна, і ми ледь-ледь встигали, аби не загубитися в тумані. Після висадки нас зустріли ворожі дрони. Ми заховалися, перечекали, і висунулися в місце, де вже очікували побратими. Цього разу небо було вже наше, рідне жужання наших «пташок» додавало впевненості. Рухаємося далі. Як старший групи і старший за віком, я йшов попереду, оскільки вірогідність чогось несподівано критичного була надвисокою. Розпорядився, аби дистанція була безпечною. Пройшовши близько 100 метрів, я наступив на протипіхотну міну… Вона, напевне, була якоюсь подвійною, оскільки вибух був потужним. Турнікет, перев’язка, а за декілька хвилин по нас вже почав «працювати» російський танк. З лівого берега – ворожий кулемет. Я лежав і курив — що має бути, того не оминути. Через деякий час бій вщух. Зіпершись на паркан, я прострибав якусь відстань на одній нозі, згадуючи випадок, коли під час виконання бойового завдання побратим підірвався на міні, його взяв на плечі товариш, і теж підірвався. Надавав допомогу мені наш легендарний «Сірко». Зробив укол. Стало легше. — З «Сірком» йдемо куди завгодно, – так кажуть наші побратими. Наш «Сірко» — солдат, молодий і безстрашний хлопець, легенда нашої бригади. Коли вперше нас звела доля, я зрозумів, що він дуже надійна і смілива людина. Яку задачу йому не поставиш, він її виконає зразково, робить більше, ніж треба. Вправний і освічений. Того дня надав мені першу домедичну допомогу, написав на куртці час, коли був поставлений турнікет. Маючи кулемет, він у бою знешкодив російського снайпера, що той аж кувиркнувся. Прикриваючи відхід групи та евакуацію поранених, проявив надзвичайну мужність та звитягу, прийняв весь ворожий вогонь на себе. За результатами перехватів ворожого ефіру, росіяни думали, що по них «працює» взвод українського «спецназу». У наплічнику «Сірка», окрім БК та їжі, ви нічого не знайдете, він любить поїсти і постріляти. – «Сірко», давай свій рюкзак, понеси пораненого Сашка! – Без питань, беріть. – Ой, ні, рюкзак важкелезний, Сашка нести легше. За всю службу не зустрічав негативних людей. Без перебільшення скажу, що в нас зібраний цвіт нації. Всі, як один. Сьогодні я в строю, виконую бойові завдання. Позаду залишилося тривале лікування і протезування. Любов до життя і до рідної землі, міцна сім’я, підтримка держави, командування, висока кваліфікація лікарів, увага побратимів (навіть не знаю, в якій послідовності розставляти). Завдяки цьому я і вижив, в першу чергу, психологічно. Україна була, є, і буде! Доки ми живі!» Дякуємо захиснику! Героям слава!