Повідомляє Український Харків

13 жовтня виповнюється річниця з Дня народження Антона Пушкаря — харків’янина, воїна, українського патріота, який загинув напочатку 2023 року під Бахмутом, захищаючи рідний край від московської навали.

Коли нині згадуєш про Антона Пушкаря, то мимоволі подумками линеш у зовні мирні, але оманливі й підступні часи кінця 1990-х — початку 2000-х років. Тоді ще не було відкритої російської агресії, але московська політика до України вже не маскувалася і завдавала українським силам через просякнуті аґентурою державні структури доволі відчутні удари.

Проте спротив російським впливам в Україні був на ту пору вже суттєвим. І чинився він вбільшості через Українську Церкву й громадські об’єднання, організації і спільноти, які на кінець 1990-х років вже були розвинуті в українському суспільстві. Проте, все ж таки найдієвіший опір агресивній навалі російського світу тоді починався на базовому рівні — родинному. І дійсно, багато українських родин напротивагу російськомовному оточенню намагалися зберегти українську стихію в сімейному побуті, родинному вихованні дітей. Саме такою була родина Пушкарів, де батько — громадський діяч Ігор Пушкар і його дружина — відома українська поетеса й педагог Олена Голуб-Пушкар виховували своїй дітей — синів Тараса, Антона і доньку Олесю на українській традиції, християнських цінностях і патріотичних орієнтирах. Невдовзі настав час самоусвідомлення і самоствердження дітей як особистостей, коли звичного сімейного виховання для них було вже недостатньо. І цю проблему завчасно помітили батьки, коли зрозуміли, що для системного, цілісного і дієвого виховання українського характеру дітей потрібна була українська молодіжна організація. На той час у Харкові однією з найдієвіших патріотичних спільнот, яка займалася вишколом української молоді була Спілка Української Молоді (СУМ).

Саме в домівці Харківського СУМу на Сумській, 43 ми уперше познайомилися з Антоном і його старшим братом Тарасом. Напочатку 1999 року хлопців привів на одну з акцій їхній батько — Ігор Пушкар. В ході знайомства старші члени СУМу побачили жваве зацікавлення хлопців українськими справами й одразу запросили хлопців взяти участь у молодіжних таборах. Варто сказати, що на той час виховна робота у харківському СУМі була досить розвиненою. Вишкільні сумівські табори були різноплановими і провадилися зазвичай кілька разів на рік. Здається, у запропонований табір Антон і Тарас не змогли поїхати — щось їм зашкодило. Але вже вже через якийсь місяць Антон Пушкар зміг взяти участь у Весняному вишкільному зборі юнацтва “Слобідська Січ- 99”.

Тогорічний табір був досить жорсткий, адже передбачав не звичний стаціонарний, а мандрівний формат. Передбачалося пройти довгий і складний шлях дикими лісами Харківщини, провести теренову гру у екстремальних умовах, виконувати різноманітні тактичні завдання, навчатися першої домедичної допомоги і способів виживання в умовах дикої природи тощо.

Тоді у таборі всій сумівській громаді Антом запам’ятався жвавим, кмітливим і цілеспрямованим юнаком. Незважаючи на невеличкий зріст він напрочуд точно і швидко засвоював матеріал, ретельно виконував завдання і у борні практично завжди виходив переможцем. Гарно комунікував з однолітками і командирами. Звісно, у Антона цей табір викликав пречудові враження, тим більше, що завершився він на символічній місцевості — Козачій горі над Сіверським Дінцем на Зміївщині. Тій кручі, де за переказами у 1775 прийняв свій останній бій із московськими загарбниками козацький загін захисників місцевого Свято-Миколаївського монастиря. Пам’ятаю, що Антона Пушкаря розповіді про мужніх козаків дуже розхвилювали і викликали у нього багато запитань.

Наступні сумівські табори за участі Антона Пушкаря були не менш захоплюючими. Про це красномовно говорять світлини, на яких Антон під впливом радісної таборової атмосфери весело і бешкотно дивиться на нас крізь роки.

У СУМі в Антона були свої улюбені захоплення. Одним з таких було зацікавлення національними одноборствами — “Спасом” і “Бойовим гопаком”. У той час в Харківській організації СУМ активно діяла секція національного рукопашу на основі “Спасу” і серед членства культивувався особливий “дух воїна”. Харківські сумівці брали участь у різноманітних змаганнях із рукопашу, в тому числі — у поєдинках під час Міжнародного фестивалю козацьких одноборств у Запоріжжі. На цьому фестивалі команда харківських сумівців неодноразово була не лише учасницею, але навіть здобувала деякі перемоги. Серед переможців у 2001 і 2002 роках був і Антон Пушкар — пам’ятається, що два роки поспіль у змаганнях з українського рукопашу він займав треті місця (у своїй категорії). Незважаючи на свою порівняно невелику вагу Антон був дуже чіпким і твердим у двобоях з противниками. Він ніколи не переймався поразками, а настирливо йшов до перемоги. Виявляти в боротьбі стійкість і нестримний оптимізм — характерні риси Антона Пушкаря, які супроводжували все його життя. Антон неодноразово і успішно брав участь також у гуртових козацьких змагах “лава на лаву”, “гурт на гурт”, “двійка на двійку” тощо.

Наші мандрівки з Антоном Пушкарем нерідко продовжувалися Всеукраїнськими СУМівськими таборами і походами, як наприклад у 2000 і 2001 роках. Тоді звичними і навіть традиційними для сумівської спільноти були різнопланові таборування в Криму. Зазвичай маршрути подібних заходів прокладалися мальовничими місцями, на гірській місцевості і біля моря. Таборування були дуже насиченими і цікавими, адже вони проводилися з обов’язковими тереновими вишколами, військовою і парамедичною підготовкою, а також краєзнавчими ексурсіями. Напевне, різномантними і незабутніми для Антона були тоді мандрівки під сумівським прапором на Медвідь-гору, вздовж Великого Каньйону, до Бахчисарая, Чуфут-Кале, Ай-Петрі тощо. Крім того неймовірно потужним об’єднуючим чинником для сумівської молоді служило Чорне море, яке вважалося чарівним і колоритним Українським морем!

А згодом було багато й інших сумівських акцій — мандрівок, вшанувань українських героїв, відзначення традиційних народних свят тощо, в яких брав участь і Антон Пушкар.

Зокрема, особливою пошаною у харківських сумівців користувалося традиційне вшанування Різдва Христового. Зазвичай напередодні Різдвяних свят сумівська молодь збиралася на підготовку постановки традиційного Слобідського Вертепного дійства, сценарій якого ще наприкінці 1980-х років був перейнятий від українських дисидентів.

Розпочиналися вистави Вертепного дійстава у день Різдва Христового в Свято-Дмитрівському храмі. Після цього урочисті дійства переносилися з храму до міського простору і продовжувалися вулицями і площами Харкова. Антон Пушкар двічі брав участь у Вертепному дійстві (2001, 2002 роках). Характерно, що виконував у виставі він завжди важкі ролі — декламатора і возвіщателя. Ці образи потребували не лише знання великого за обсягами тексту, але й кмітливості та здатності до імпровізування у непередбачуваних ситуаціях, які раз у раз виникали при постановки Вертепу на міських просторах Харкова. Згадується, що справлявся зі своїми обов’язками у виставі Антон Пушкар завжди сумлінно і успішно.

Антон був глибоко віруючою людиною, вірним УГКЦ. З гідною поваги чинністю він відвідував Служби Божі і служив наочним прикладом іншим сумівцям у дотриманні християнських чеснот.

Антон був живим, цікавим і дотепним співбесідником, із характерним гумором і юнацьким скептицизмом. В різноманітних “теренівках”, силових одноборствах і життєвих ситуаціях він відзначався неймовірною впертістю і спрямованістю на перемогу. З часів юнацтва Антон Пушкар завжди викликав повагу своїм внутрішнім патріотичним стрижнем і відданістю Україні.

Антон пройшов свій шлях гідно і помер, як Український Воїн.

Його життя, його Чин, його геройська смерть стали важливим прикладом для виховання нинішніх і майбутніх поколінь української молоді.

Пам’ять про Антона Пушкаря завжди буде жити в наших серцях.

Честь України! Готов Боронити!

Павло Клененко, СУМ, Харків

На світлинах:

1. Антон Пушкар-воїн.

2. Антон Пушкар (перший ліворуч) у мандрівному таборі “Слобідська Січ-весна 1999” (Гомільшанські ліси, Зміївщина).

3. Сумівська команда після нагородження на Міжнародному фестивалі українського рукопашу “Запорізький Спас” (Запоріжжя, Хортиця, 2000 р.), (у верхньому ряді третій зліва ).

4. У сумівському таборі (2000 р.), (у першому ряді другий зліва).

5. Разом із сумівцями на Кам’яній Могилі (поблизу Мелітополя Запорізької обл., 2000 р.) (у другому ряді третій зліва, з бандурою).

6. Відпочинок під час походу у Кримських горах (2000 р.), (попереду напівлежачки).

7. Відпочинок на морі (Крим, 2000 р.), (другий з правого боку).

8. У сумівському гурті біля Ведмідь-Гори (Крим, 2000 р.), (у верхньому ряді другий зліва).

9. Під час сумівського походу по Великому Каньйону (Крим, 2001), (третій зліва).

10. Під час урочистостей зі вшанування воїнів УНР (Лозова, 2002 р.) (четвертий у першому ряді з правого боку).

11. Серед учасників Сумівського колядницького гурту (Харків, 2002 р.), (другий у другому ряді з правого боку).

#Пушкар #Антон_Пушкар #війна #річниця #СУМ