Народився 25 грудня 1906 року в с.Дуплиська біля Заліщиків на Тернопільщині в родині Григорія Тимчука та Марії з роду Борсуків. Окрім нього, у сім’ї були сини Ярослав (владика ЯківЧСВВ) і Нестор та дочки: Наталя, Ольга, Надія і Савина (с.Софронія в Чині святого Василія Великого).

Початкову освіту Євген здобув у сільській школі, а впродовж 1918–1922 років навчався в Станіславівській гімназії. Після четвертого року гімназії 26 січня 1923 року в Крехові вступив на новіціят до Чину святого Василія Великого. Перші чернечі обітниці склав у Крехові 7вересня 1924року, відтак його скерували на подальші студії гуманістики й риторики до Лаврівського монастиря (1924–1927).

Восени 1927 року розпочав філософські курси в Кристинополі (нині Червоноград), а наступного року переїхав до Лаврова на другий рік філософії. Упродовж 1929–1930 років вивчав богослов’я в Кристинопільському студійному домі, там же 14 вересня 1930 року склав довічну професію в Чині святого Василія Великого.

2 жовтня 1930 року зарахований на другий курс богослов’я в семінарії імені святого Канізія при університеті в Інсбруку (Австрія). Ієрейські свячення отримав 23 серпня 1931 року. 13 січня 1932 року розпочав працю над докторатом із догматичного богослов’я на тему «S.Basilius Magnus et primatus in Ecclesia Christi» («Святий Василій Великий і примат у Христовій Церкві»); захист успішно відбувся 14жовтня 1933року.

По закінченню студій о.Єроніма призначили префектом студентів та професором філософських дисциплін у Добромилі, цю посаду він обіймав з 1933 до 1935 року. Згодом викладав догматику в Кристинополі, був провідником «Апостольства молитви» та мирянської гілки ЧСВВ. Від 1936 року о.Єронім – викладач морального богослов’я в Лаврові, а за ігуменства о.Інокентія Баґана виконував обов’язки вікарія дому й адмонітора, вів монастирську хроніку.

Через Другу світову війну й окупацію Галичини радянськими військами о.Єронім разом із чотирма отцями-професорами та двадцятьма чотирма братами-студентами (у листопаді 1940 року до них приєдналося ще п’ятеро студентів) мусив залишити Лаврівський монастир і шукати прихистку в латинській єпархіальній семінарії в Оломоуці (Чехія). Там він служив професором та ігуменом василіянської чернечої братії. 13 грудня 1940 року для василіян у Чехії та Відні було створено окрему архимандритську делегатуру; делегатом став о.Павло Миськів, о.Єронім Тимчук виконував обов’язки протоконсультора. 20січня 1941 року з іншими василіянами переїхав з Оломоуца до Праги.

19 лютого 1942 року о.Єронім повернувся на Галичину, а вже в березні відновив видання «Місіонара» та був його редактором до повернення совєтів.

Із серпня 1944 до липня 1945 року душпастирював у с.Боянці Великомостівського деканату Перемишльської єпархії, коли ж почалися масові арешти греко-католицького духівництва, зокрема жовківських василіян, перейшов у підпілля.

Спершу проживав у селянина з Боянця Миколи Бойка, під час обшуків переховувався в парафіяльному будинку. Однак уникнути арешту отцеві все ж таки не вдалося: 19 січня 1946 року органи НКВС затримали його, коли він шукав прихисток на сусідньому хуторі Вербини Боянецькі. Постановою слідчого відділення УББ НКВС УРСР від 13лютого 1946 року йому пред’явлено звинувачення за статтями 54-1 «а», 54-11 КК УРСР, також було вирішено етапувати о.Єроніма Тимчука до Києва для подальшого слідства. 18 липня 1946 року ВТ військ НКВС Львівської області засудив його за ст.54-1 «а» КК УРСР до 10 років ВТТ і 5 років позбавлення прав та конфіскації майна.

Покарання відбував у Казахстані – у Піщаному ВТТ в Караганді. Працював на кам’яновугільних шахтах. Умови були нестерпні, та о.Єронім, незважаючи на фізичне виснаження, знаходив час на особисту молитву, а коли всі спали, відправляв службу Божу.

На фото справа наліво: отець професор Єронім Тимчук ЧСВВ,
владика Софрон Дмитерко ЧСВВ,
отець Тарас Сеньків, владика Чернівецько-Коломийський Павло Василик,
отці Сімкайли, отець Ярослав Лесів, отець Іван Сеньків

Після звільнення 20 червня 1955 року повернувся в рідне село, відтак поїхав до Львова, там улаштувався санітаром у бригаді швидкої допомоги, а поза світською роботою підпільно душпастирював.

1962 року о.Єроніма знову заарештували за «недозволену діяльність»: хотів охрестити дитину знайомого в Жовкві. Жовківський районний суд виніс вирок: 3 роки (за іншою версією 5 років) примусових робіт. Покарання відбував на каменоломні в с.Гребеневі Сколівського району – перший рік каменярем, потім бухгалтером.

Звільнившись, кинувся у вир душпастирської праці. Оселився в Коломиї, звідти їздив по всіх усюдах: Жовква, Львів, Дрогобич, Перемишляни, Стрий, Гошів – не перелічити всіх місць, відправляв по хатах богослужіння, хрестив, сповідав; вів реколекції й давав духовні настанови мирянам, сестрам-черницям та своїм братам із чину.

Найбільшою ж заслугою о.Єроніма Тимчука можна вважати навчання молодих кандидатів на священників і підпільних ієромонахів. Цю практику він здійснював ще до другого арешту. Аж до легалізації УГКЦ о.Єронім фактично був ректором підпільної духовної семінарії, структуру якої становило кілька таємних студійних осередків, що розміщувалися переважно у квартирах ченців-василіян у Львові, Малехові, Калуші й Стрию, а також у помешканнях вірних. Сам укладав рукописні конспекти-підручники, із них диктував, а студенти із власних записів робили копії. Отець Єронім навчав базових предметів, зокрема догматичного й морального богослов’я, історії церкви, а по закінченню чотирирічного (або шестирічного) курсу разом із протоігуменом та іншими отцями-професорами приймав у кандидатів на священників іспити.

СвященникиЯків і Єронім Тимчуки звершують чин похорону
своєї сестри Надії, с. Дуплиська, червень 1979 р.

Помер отець-доктор Єронім Євген Тимчук 25 лютого 1994 року в Коломиї. Похорон відбувся 1 березня 1994 року в Заліщиках. Із дорогою людиною прощалися владики Павло Василик, Софрон ДмитеркоЧСВВ, Іриней БіликЧСВВ, численні священники і вірні. Поховали о.Єроніма біля рідного брата – єпископа Якова ТимчукаЧСВВ.

Далі буде

о. Єронім ГРІМ ЧСВВ

Джерело