Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм.

Лк 6,31–36

Якщо уважно придивимося до цього світу, то побачимо, що ним керує закон справедливості. Наприклад, усі рослини приносять плоди за своїм родом, на винограді не ростуть смокви, як казав Ісус. Закон справедливості проявляється також у тому, що грішники люблять грішників, а праведники праведників, як чуємо сьогодні у Євангелії.

Реалії життя показують, що у світі, крім добра, існує багато зла: неправда, несправедливість, брак любові. У нинішній науці Христос пояснює, що зло можна виправити лише добром. Подібно як хворобу усувають протилежним до неї засобом – ліком. Тому сьогодні Христос говорить про заповідь любові до ворогів.

Розуміння ворогів буває досить широким. Нашими ворогами є не тільки особи, які роблять нам шкоду. Ними можуть бути також несприятливі обставини, неприємні події, невдачі. Життєві труднощі, перешкоди на дорозі до успіху та добра викликають у нас негативні почуття, незадоволення собою. Коли нам важко спокійно сприйняти помилки, невдачі – це переходить у гнів, ворожнечу з собою. Причиною гніву на себе можуть бути також наші гріхи, які часто повторюються. Іноді нам важко простити собі ці провини, визнати свою недосконалість, змиритися з цим.

Поміччю та ліком у цьому стане для нас заповідь любові ворогів. Кожна людина природно любить себе, бажає собі добра. Коли ми, як християни, любимо себе досконалішою Божою любов’ю, то стараємося дбати про добро тіла й душі, про зв'язок любові з Богом. Тому християнин проявляє покору, з розумінням ставиться до помилок, гріхів, прощає собі, щоб також Ісус простив йому. Аби через гнів не втратити зв'язок із Богом, справжнє щастя та життя вічне. Апостол Павло пояснює це так: ,,Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив” (Еф 4,32).

В одному селі посварилися два сусіди, один з яких тримав зло на іншого. Після якогось часу один із них, переймаючись страхом відповідальності перед Господом Богом, думав, що далі має робити. Тоді до нього підійшов якийсь юнак і промовив: „Ти згрішив, не переживай, віддайся мені і будь спокійним". Він пізнав, що це диявол і промовив: „Відійди, бо ти не від Бога". Але цей юнак продовжував: „Мені жаль тебе, ти губиш свою справу, а все-таки ти мій". „Ні, – промовив цей християнин, – я не твій, а Божий". Але диявол продовжував: „Тих людей, що пам'ятають гнів і зло, Бог віддав мені, а ти вже довший час гніваєшся на свого ближнього, і таких людей я тримаю під своєю опікою, тому ти є мій". Почувши це, він відразу пішов до свого сусіда і примирився з ним.

Оздоровленням любові себе самого є любов Бога до нас. Він любить нас, коли ми праведні чи грішні, як навчає апостол Павло: ,,Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами полюбив нас, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасенні!” (Еф 2, 4,5).

Полюбити себе, звільнившись від гніву, незадоволення собою, означає прийняти любов Ісуса до нас, правду, що Бог першим любить нас і прощає наші гріхи, сприймає як своїх дітей, а не ворогів.

Пам'ять про безмежну батьківську любов Бога до нас допоможе примиритися з собою та своїм сумлінням, відновить у нашій душі почуття власної гідності, вартості себе та сенсу життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

 

Джерело