МО РФ та Кремль так і не навчилися узгоджувати брехню

На 600-й день повномасштабного вторгнення Шойгу доповів Путіну про те, що «російська армія не лише утримує позиції, а й готується продовжувати реалізацію намічених планів». І звісно збрехав, що «з початку контрнаступу ЗСУ втратили 1,5 тисячі бронемашин».

НАСПРАВДІ, навіть тут вони з Путіним не домовилися. Адже той 12 вересня, також розповідаючи про так званий «невдалий контрнаступ ЗСУ», називав іншу цифру – «18 тисяч бронемашин». 5 жовтня він заявив, що «Україна за час контрнаступу втратила 1900 бронемашин». І ось 16 жовтня він мовчазно погодився з версією Шойгу: «1,5 тисячі».

Все активніше за Путіним вже і Шойгу вживає термін «активна оборона». Не здивує, якщо новою «ціллю СВО» згодом буде оголошена саме вона. Хто б міг про таке подумати 24 лютого 2022 року…

Шість досягнутих «цілей СВО» за 600 днів

За ці 600 днів у Москві не тільки не навчилися хоча б узгоджувати власну брехню. Там продовжують вигадувати нові «цілі СВО», які можуть змінюватися буквально протягом доби.

Наприклад, спочатку Путін на засіданні Ради голів держав — учасниць СНД каже, що «СВО — не початок війни, а спроба припинити війну в Україні, яка триває з 2014 року». А потім називає причиною війни: «втягування України до НАТО».

НАСПРАВДІ, якщо немає чітко визначених цілей, то відповідно немає і критеріїв її досягнення. Тому можна скільки завгодно в червні говорити, що «Україна демілітаризована», а в жовтні вже навіть не узгоджувати власну брехню з приводу кількості «тисяч демілітаризованої бронетехніки». 

Хоча, принаймні шість з «цілей СВО» можна вважати вже досягнутими:

–  консолідацію української нації, яка на декілька майбутніх поколінь буде негативно/вороже ставитися до Росії;

–  практично повне виключення РФ зі світової політики;

–  фактична втрата «Газпромом» європейського ринку, на освоєння якого ще з часів СРСР пішли десятиліття;

–   виключення РФ з усіх можливих світових культурних, наукових і спортивних форумів: від «Євробачення» до Олімпійських ігор;

–   оголошення особисто Путіна в міжнародний розшук з видачею ордера на арешт;

–   повномасштабна утилізація чоловічого населення РФ – адже жодна інша війна / збройний конфлікт, в якому брали участь РФ / СРСР після Другої світової, не забрали життя більше чоловіків, ніж зараз гинуть в Україні.

Gallup фіксує руйнацію другої «української мрії» Путіна

Одним з головних самообманів Путіна та його оточення 600 днів тому, нагадаємо, були віра в слабкість президента України Зеленського та ЗСУ. Саме звідси – бронювання столиків в київських ресторанах окупантами.

Мантри на кшталт «українці та росіяни – один народ, який роз’єднує Захід» – лише похідна від цієї зухвалої самовпевненості. (До речі, цю мантру час від часу повторює лише Путін і керівник РПЦ Гундяєв. Решта: починаючи з Медведєва і завершуючи останнім «коцем» – навіть не приховують, що налаштовані виключно на знищення українців.)

НАСПРАВДІ, 16 жовтня американський інститут дослідження громадської думки Gallup опублікував результати великого дослідження, яке наочно довело, що через 600 днів після початку повномасштабного вторгнення підтримка українцями і президента Зеленського, і ЗСУ  залишається на рівні, близькому до рекордних показників, встановлених ще у перші місяці війни.

Понад 8 із 10 українців (81%), опитаних Gallup, заявили, що схвалюють роботу, яку виконує президент Зеленський. Його схвалення статистично не зменшилося порівняно з рекордними 84%, зафіксованими трохи більше ніж рік тому, коли українці продемонстрували безпрецедентний рівень єдності та віри у свої інституції.

Ця непохитна підтримка є сильною в усіх демографічних групах, географічних регіонах і соціальних групах.

Так само й українські військові продовжують користуватися загальною підтримкою серед українців. Попри початкове занепокоєння іноземних спостерігачів, що контрнаступ відбувається повільніше, ніж очікувалося, українці не поділяють цих занепокоєнь і зберігають віру в здатність Сил оборони виконати поставлену перед ними мету. Путін вже втратив свою першу «українську мрію у вигляді Новоросії». Зараз втрачає другу. 

Візит останньої надії приреченого диктатора

17 жовтня він їде до Китаю з візитом останньої надії, який не буде навіть державним. В Пекіні Путін буде просто керівником російської делегації на форумі «Один пояс – один шлях», де братимуть участь представники 140 країн. У Москві, звісно, сподівалися на значно більше.

Пєсков та інша пропагандистська рать обережно припускали, що «Сі Цзіньпін знайде час для особистого спілкування з Путіним». Зрештою стало відомо, що «переговори лідерів РФ і КНР відбудуться у два етапи — у розширеному форматі (що зазвичай й буває на таких заходах. Ред) та під час робочого сніданку».

Сам Путін напередодні поїздки до КНР дав абсолютно принизливе (і самовикривальне) інтерв’ю Медіакорпорації Китаю. В ньому він буквально прогнувся перед китайським керманичем: «Сі Цзіньпін не приймає швидких рішень на основі кон’юнктури, він дивиться у майбутнє. Це й відрізняє справжнього світового лідера від тих, хто приходить на п’ять хвилин покрасуватися на міжнародному майданчику».

НАСПРАВДІ, на китайців це взагалі не справило враження. Навіть на головній російськомовній сторінці провідного китайського державного інформаційного агентства Сіньхуа немає інтерв’ю Путіна.

Єдине згадування Росії на ній – про те, що «китайські бренди стали лідерами на її ринку телевізорів». Навіть білоруські трактори виглядають екстремальніше. 

Для того, щоб сподобатись Сі, в Росії ще в червні спеціально створили «лабораторію з вивчення його ідей».

«Нам необхідно знати і дуже добре аналізувати ідеї Сі Цзіньпіна, тому що Китай сьогодні наш головний стратегічний партнер. Тому для того, щоб найефективніше вибудовувати взаємини, нашому уряду необхідно добре розуміти, у чому полягає ідейна основа розвитку сьогоднішнього Китаю», — виправдовувалися у Російській академії наук, під егідою якої, за благословення Путіна, і була створена ця лабораторія. 

Пекін усе це, звісно, бачить і розуміє. Йому зараз набагато важливіше, що буде з Сибіром після Москви. Тим паче, що Путін одного разу вже «кинув» Сі в питанні ядерної зброї. Такого не пробачають. Але «робочим сніданком» нагодують.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело