Проповідь Преосвященного владики Тараса, в день свята апостола Якова, брата Господнього – покровителя Стрийської єпархії 23 жовтня 2023 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию,

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь! Слава Ісусу Христу!

«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать»…тому «сповідуйте…один одному гріхи ваші й моліться один за одного…» (Як. 4.6; 5.16)

Можливо неоднозначні враження охоплять нас, коли чуємо про жінку- грішницю, яка порушила всі правил пристойності. Незвана і небажана – хто захоче мати справу з жінкою такої сумнівної репутації, вона «проникає» до чужого дому під час гостини господаря з Пророком – і зриває всю програму! Може вона «божевільна» чи засліплена «почуттями»? Ісус випереджує кожне судження: вона не була засліплена «почуттям», навпаки, добре знала, до ніг кого щойно припала.

Впевненість віри жінки вражає. З якою пошаною і рішучістю вона клякнула біля Ісуса, не сумніваючись, що отримає прощення! Тому вже наперед виявляє свою вдячність! Вражаючою є «щедрість» подяки за прощення, коли з душі падає тягар провини. І чим він важчий, тим більша вдячність. Але найголовніше – «розривається» і плаче сльозами болю, але і віднайденої свободи, зраджене гріхами серце. Тому що серце не зносить гріха, а його любов потребує виявляти вдячність. Любов напевно не є сліпою…

Євангельська подія порівнює двох персонажів: Симона, ревного слуги Закону, і цієї анонімної грішної жінки. Перший запросив Ісуса у свій дім з цікавості, та судить про інших зверхньо, вона ж чесно розкриває серце своєю поведінкою.

Фарисей бачить лише її гріхи. Його ставлення мотивується тим, що Бог і гріх знаходяться в радикальній протилежності. Однак Боже Слово вчить нас відрізняти гріх від грішника. З гріхом немає жодного компромісу, а грішник потребує зцілення через прощення, яке може, і щедро дає, сам Господь.

Тому Ісус сказав йому: «В одного кредитора було двоє боржників… Один винен 50, а інший 500 динарів». Він простив обом. То котрий з них буде більше його любити?» «Той, якому більше прощено!» «Ось я прийшов у твій дім, а ти» як повівся зі мною?… «Тому прощаються їй гріхи, бо вона полюбила багато».

Кожен гріх є вибухом зла. Це позначає людину, деформує її сутність. І даремно маскуватися. Необхідно знайти спосіб як позбутися його руйнівних наслідків. І не потрібно виправдовуватися, що, «насправді», у нас не так багато гріхів. Найважливішим є не «серйозність» гріха як такого, а суб’єктивне переживання провини: я відмовився від Божої любові, відвернувся від Отця! Чим більше ми усвідомлюєте свою вину, тим більше можемо відчути радість прощення, свободи любові… яка проявлятиметься «до крайності».

Відвага визнати що ми грішники, відкриває нас для Ісусового милосердя та прощення. Слово спасіння – «віра твоя спасла тебе» – стосується лише тієї жінки, яка є грішницею. Ісус каже їй це тому, що каялася за свої гріхи, визнала їх і сказала: «я грішниця», сказала це собі самій.

Ісус не говорить цього іншим, котрі може і не були злими, але передовсім думали, що вони не грішники. Грішниками були інші: митарі, розпусниці… Але Ісус каже «прощаю» лише тим, хто відкриває своє серце і визнає, що він грішник.

Спасіння входить у наше серце тоді, коли визнаємо правду про гріхи. Привілейованим місцем зустрічі з Ісусом є власні гріхи. Це схоже на єресь, але так твердить св. Павло, коли хвалився лише двома речами: своїми гріхами і Воскреслим Христом, який дарував йому спасіння.

Тому визнання власних гріхів, визнання того, ким ми є, на що ми здатні, або що ми вчинили, є саме тією брамою, яка відкриває нам доступ до Ісусової любові та його слів: «Прощаються тобі гріхи. Твоя віра спасла тебе». «Йди з миром», бо ти був правдивим відкривши своє серце перед тим, хто єдиний може тебе врятувати. Тоді як лицемірам Ісус каже: «блудниці та митарі випереджають вас у Царстві Божому». Той, хто щиро визнає себе грішником, є здатним в просторі свого серця зустрітися з Ісусом, який пролив свою кров за всіх нас. Таким є шлях спасіння: стосунки між грішним «я» і Спасителем. Якщо хтось вважає себе праведним, то він не вступив у відносини спасіння.

Приклад жінки-грішниці вказує на зв’язок між вірою, любов’ю та вдячністю, їй прощено «багато гріхів», тому що вона багато полюбила; але «кому мало прощається, той мало любить». Бог включив усіх в одну таємницю милосердя: і від цієї любові, яка завжди перед нами, ми всі вчимося любити. Як каже св. Павло: «У Христі маємо відкуплення його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, що її вилляв на нас щедро, в усій мудрості та розумі». Слово «благодать» є практично синонімом «милосердя», мірою якого є «багатство», тобто воно перевищує всі наші сподівання, оскільки виконує з кожним із нас Божий план спасіння.

Усе походить від того, як ми представляємо себе Богові, коли просимо в нього прощення. «Благання про прощення» відрізняється від «прохання про вибачення». Вибачення приносять за зроблену помилку. Але воно не прийнятне у випадку гріха. Гріх – це не просто негідна поведінка. Гріх – це безбожність, поклоніння ідолу дочасного комфорту, насолоди та самодостатності. І тому за гріх просить не пробачення, а прощення. Бог всемогутній, але навіть його милосердя зупиняється перед закритим серцем, яке вперто не визнає гріха, та з нього не кається. Господь хоче радо прийняти усіх, але не усі хочуть прийняти його, і це є трагедією та щоденним іспитом на особисту правдивість кожної людини. Лише вдячністю тому, хто нас покликав, ми приймаємо у своє розкаяне серце благодать, як скріпляє нас жити на цьому лукавому світі в обіймах Божої любові. І «блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять».

Сердечно вітаю вас, дорогі отці з днем покровителя нашої єпархії святого апостола Якова, брата Господнього, котрий присятив усе своє життя на вияв цієї практичної, живої, діяльної, заражаючої любові до Спасителя, до Бога. Спадок своєї віри він у своєму житті перетворив на вогонь любові. Спробуймо далі, той вік, який нам Господь приготував, прожити так, щоб світло нашого життя, полум’я цієї любові, освічувало і зігрівало людей, які в цей час війни так багато страждають на брак людяності, бо любити це означає жити для інших. Амінь.

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело