Про що розмовляли Кремль, ХАМАС та Іран

26 жовтня до Москви прибула делегація ХАМАС на чолі з членом політбюро руху Абу Марзуком. Росія стала першою та єдиною у світі країною, яка після 7 жовтня прийняла офіційну делегацію ХАМАС. (Що символічно, відбулося це у день загибелі заручників театру на Дубровці у 2002 році). 

Того ж дня в Москві перебувала й делегація Ірану (який є головним союзником ХАМАС) на чолі із заступником глави МЗС Алі Багері Кяні. Офіційних повідомлень про тристоронні переговори немає, але можна не сумніватися, що вони були. Як і в тому, про що саме вони були. 

НАСПРАВДІ, «якби ХАМАС був політичним рухом, ми могли б задовольнити їхні амбіції. Але ХАМАС — релігійний рух, який не вірить у політичні кордони», – заявив син одного із засновників руху Мосаб Хасан Юсеф в інтерв’ю CNN. 

Він вважає, що мета бойовиків ХАМАС — не тільки «знищити єврейський народ, але й поширити шаріат у всьому світі. Їхні амбіції глобальні. Зрештою, їм хочеться створити глобальну Ісламську державу».

Візит ХАМАСівців у Москві навіть не анонсували. А напередодні Генпрокуратура РФ відмовилася визнавати ХАМАС терористичним угрупованням. І це, попри те, що його бойовики розстріляли 23 громадян РФ під час нападу на Ізраїль. Декілька росіян й досі перебувають у заручниках.

Нагадаємо, у вересні 1999 року Путін обіцяв наступне: «Ми переслідуватимемо терористів скрізь: в туалеті спіймаємо – ми і в сортирі їх замочимо. Все, питання закрите остаточно!».

Важко припустити, що в Кремлі зараз немає жодного сортиру. Але факт є фактом: представники організації, яка вбиває росіян і тримає їх у заручниках, 26 жовтня приїхали до керівників Росії обговорювати подальші плани світового терору від Донбасу до ХАМАСу. Адже наратив у них один – «боротьба з колективним Заходом на чолі з США». 

На росТВ закликали до денацифікації донбасців

На російському телебаченні пропагандисти, коментуючи важкі бої в Авдіївці, заявили, що в місті ще є сотні мирних жителів. Але закликали їх не шкодувати, бо життя російських окупантів дорожче.

Пояснюють просто: мовляв, мешканці Авдіївки самі винні, що досі не виїхали. І порівнюють їх із берлінцями, яких 1945-го теж ніхто не шкодував.  

НАСПРАВДІ, український журналіст Денис Казанський нагадує, що раніше ці ж люди стверджували, що «захищають та рятують людей Донбасу від нацистів». 

Тепер вони вже не соромляться і прямо закликають до денацифікації самих донбасців.

Ось це і є приклад того, як мета виправдовує будь-які засоби. Зокрема й відверто геноцидальні. І вони не змінюються: від Авдіївки до Сектору Гази. Якщо не зупинити цих «русскомирних іділовців», ті зайдуть значно далі, ніж уявляє собі дехто в Європі та США.

Слава Братиславі, а Фіцо вже втратив лице

Роберт Фіцо, який офіційно обійняв посаду прем’єр-міністра Словаччини, підтвердив, що його країна більше не надаватиме військової допомоги Україні.

Він також вдався до абсолютно принизливої риторики: мовляв, мирні переговори про Україну — справа виключно росіян і американців: «Ви знаєте, що українці тут не відіграють жодної ролі: про що домовляться росіяни з американцями, те й матиме силу. Я хочу, щоб був мир».

НАСПРАВДІ, Авдіївка і Сектор Гази зараз набагато ближче до Братислави (та Будапешта), ніж уявляє собі Фіцо (та Орбан). Про це, власне, нагадала і президент Словаччини Зузана Чапутова на початку жовтня: «Наша військова допомога Україні має тривати. Я поважаю результати парламентських виборів і негативну думку щодо цього в партії (Фіцо. Ред.). Але будь-яка словацька адміністрація має розуміти, що йдеться не лише про безпеку України, а й про власне Словаччину».

Ну а поки Фіцо одразу втратив лице, заперечивши суб’єктність України (хоча вона останні понад 600 днів демонструє протилежне), варто подякувати словакам та їхньому попередньому уряду за те, що вони вже зробили для українців. А це немало.

–   Словаччина надала військову допомогу Україні на 10% свого оборонного бюджету і входить до десятки країн-лідерів у світі за цим показником.

–   Серед озброєння: гаубиці Zuzana-2, гелікоптери, бронетехніка, та 13 винищувачів МіГ-29. 

–  У квітні 2022 року Словаччина передала Києву надзвичайно потрібну на той час систему ППО С-300.

–   Словацькі оборонні підприємства під час війни працювали для забезпечення військових потреб України та, як повідомляє Euractiv, вчетверо збільшили свої прибутки.

–   Залізничне сполучення України з ЄС через Словаччину має величезне значення.

–   За даними ЄС, понад 100 тисяч українських громадян отримали тимчасовий захист у Словаччині станом на 31 липня 2023 року.

До Готорна не так далеко із Сектору Гази

Ілон Маск назвав «дурнями» тих, хто вважає, що $60 млрд американської допомоги (які просить президент США Байден у Конгресу США) допоможуть контрнаступу України.

А 26 жовтня офіційний представник Кремля Пєсков зі свого боку вчергове озвучив той самий наратив: «чим довше США підливатимуть олію у вогонь конфлікту в Україні, тим довше він триватиме».  

Але водночас підтвердив, що саме гроші є головною «олією» для росіян, які вирушають воювати в Україну.

НАСПРАВДІ, таким чином Пєсков спростував слова Путіна (сказані у вересні), що «передусім наші чоловіки, які укладають контракти, керуються найвищими патріотичними міркуваннями».

Але аспект грошей цікавий не черговою неузгодженістю між Путіним й Пєсковим. 

На підставі відкритих даних підраховано, що Росія витратила на війну в Україні вже щонайменше $167 млрд. (Через секретність про реальні значно вищі показники, звісно, невідомо).

За офіційними оцінками 2021-2022 років, тунель під Беринговою протокою, що з’єднує РФ і США, коштував би Москві $65 млрд. Міст, що зв’язує материкову Росію із Сахаліном – $30 млрд, а наступний, що зв’язує Сахалін із японським островом Хоккайдо – ще $50 млрд. Залізниця, що пов’язує наявні магістралі з Беринговою протокою, коштувала б ще $30 млрд. 

Тобто все це разом приблизно стільки, скільки путінський режим вже витратив на війну з Україною. (І це без урахування заморожених понад $300 млрд, які швидше за все ніколи не повернуться до РФ).

Усі ці проєкти реально змінили б не тільки вигляд занедбаних Сибіру і Далекого Сходу, а й усієї Росії. Бо давали їй чудовий шанс дійсно стати технологічною і цивілізаційною магістраллю між Сходом і Заходом. 

Але замість об’єднавчого мосту з Японією і тунелю з США Путін обрав роз’єднувальні «Керченський міст» і «тунелі Азовсталі». А тепер, схоже – і Сектору Гази.

І від проєктів Путіна не так вже й далеко до містечка Готорн у Каліфорнії, де розташована штаб-квартира SpaceX. Кому, як не Ілону Маску знати, як легко наразі долаються відстані. Тим паче, що «кордони Росії не закінчуються ніде», а ХАМАС взагалі не вірить в їх існування.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело