Українська правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру у 2022 році Олександра Матвійчук виступила на всесвітньовідомій конференції TED Women.

Конференція відбулася у Сполучених Штатах Америки.

Правозахисниця взяла участь у першій сесії «A world view», присвяченій світовим соціальним і політичним питанням.

До вашої уваги – переклад промови Олександри Матвійчук:

Я приїхала сюди з Києва, де працюю правозахисницею. Я застосовую право багато років, щоб захищати людей та людську гідність. Але зараз я в ситуації, коли право не працює. 

Російські війська знищують будинки, церкви, школи, лікарні та музеї. Розстрілюють евакуаційні коридори. Катують людей у фільтраційних таборах. Примусово вивозять українських дітей до Росії. Вони забороняють українську мову та культуру. Викрадають, грабують, ґвалтують та вбивають на окупованих територіях. І вся архітектура ООН із міжнародних організацій та договорів не може це зупинити.

Як правозахисниця, я опинилась у дивній позиції. Коли мене питають, як захистити людей від російської агресії, я відповідаю – дайте Україні зброю. 

Але у мене є одне питання. Як ми, люди у XXI сторіччі, будемо захищати людину, її життя, свободу та гідність? Чи можемо покладатися на закон? Чи тільки груба сила має значення?

Це важливо розуміти не лише людям в Україні, Ірані, Китаї чи Судані. Відповідь на це питання визначає наше спільне майбутнє.

Тому що це не просто війна двох країн. Це війна двох систем – авторитаризму та демократії. Росія хоче переконати весь світ, що демократія, права людини та верховенство права – це фейкові цінності. Бо під час війни вони нікого не захищають. Росія намагається переконати, що країна із потужним збройним потенціалом та ядерною зброєю може ламати світовий порядок, диктувати свої правила міжнародній спільноті й навіть примусово змінювати міжнародно визнані кордони. 

Якщо Росія досягне своєї мети – це надихатиме авторитарних лідерів в різних частинах світу зробити те саме. Міжнародна система миру та безпеки більше не працює.

Демократичним урядам доведеться вкладати гроші не в освіту, охорону здоров’я, культуру або розвиток бізнесу, не в розв’язання глобальних проблем (зміна клімату чи соціальна нерівність), а в озброєння.

Ми будемо свідками збільшення кількості ядерних держав, появи роботизованих армій і нової зброї масового знищення. Якщо Росія досягне своєї мети, і цей сценарій здійсниться – ми опинимося у світі, який буде небезпечним для всіх, без винятку.

Непокаране зло зростає. Російські військові вчиняли жахливі злочини в Чечні, Молодові, Грузії, Сирії, Малі, Лівії та інших країнах світу. І вони ніколи не були за це покарані. Вони вірять, що можуть робити все, що хочуть.

Я говорила із сотнями людей, які вижили в російському полоні. Вони розказували, як їх били, ґвалтували, забивали в дерев’яні ящики, підключали струм до геніталій, відрізали пальці, виривали нігті, свердлили коліна, змушували писати власною кров’ю. Одна жінка розказала мені, як їй виймали око ложкою. 

Не було жодної легітимної причини, щоб це робити. Так само і не було жодної військової необхідності у цьому. Росіяни зробили ці жахливі речі тільки тому, що могли. Тому що зараз право не працює. Але я вірю, що це тимчасово.

Війна перетворює людей на цифри. Тому що кількість воєнних злочинів зростає так швидко, що розказати всі історії просто неможливо. Але я розкажу вам одну.

Історію 62-річного Олександра Шеліпова. Його вбили російські військові біля власного будинку. Трагедія набула великого медійного розголосу лише тому, що це був перший судовий процес після 24 лютого. У суді його дружина Катерина сказала, що її чоловік був звичайним фермером, але він був для неї цілим всесвітом, і тепер вона втратила все.

Люди – не цифри. Ми повинні забезпечити справедливість для всіх людей, незалежно від того, хто вони, який у них соціальний статус, яких видів злочинів та жорстокості вони зазнали, і чи цікавляться медіа або міжнародні організації їхньою долею. Це можливо. Нові технології дають нам можливості документувати воєнні злочини, про які ми не могли навіть мріяти ще 15 років тому. Досвід Bellingcat та інших розслідувачів переконує, що можна відтворити, що сталося, навіть не знаходячись на місці.

Люди – не цифри. Ми маємо повернути людям їхні імена. Тому що життя кожного має значення.

Ми досі дивимося на світ через призму Нюрнберзького трибуналу, де воєнних злочинців засудили, лише коли нацистський режим впав. Але ми живемо в новому столітті. Справедливість не повинна залежати від того, як і коли закінчиться ця війна. Нам не потрібно чекати. Глобальний підхід до правосуддя за воєнні злочини потрібно змінити. Ми маємо створити спеціальний трибунал зараз і притягнути Путіна, Лукашенко та інших воєнних злочинців до відповідальності (оплески, – ред.). 

Так, це сміливий крок. Але це потрібно зробити, бо це правильно.

Я багато років працюю із правом і точно знаю, якщо ти не можеш покласти на правові механізми, ти завжди можеш покластися на людей. Ми звикли мислити категоріями держав і міждержавних організацій. Але звичайні люди мають набагато більше впливу, ніж вони собі можуть уявити.

Відразу після вторгнення міжнародні організації евакуювали своїх співробітників. Тому ті, хто допомагали вижити під артилерійським вогнем, вивозили людей під обстрілами зі зруйнованих міст, рятували із-під завалів житлових будинків, пробивалися в оточення із гуманітарною допомогою, – це були звичайні люди.

Звичайні люди почали робити надзвичайні речі. І тоді стало очевидно, що звичайні люди, які борються за свою свободу, є сильнішими, ніж друга армія світу (оплески, – ред.).

Що мобілізація мільйонів звичайних людей у різних країнах може змінити світову історію швидше, ніж втручання ООН.

Люди в Україні вистояли також завдяки вам. Коли звичайні люди у різних країнах почали підтримувати нас. Хтось збирає пожертви, хтось пише про те, що відбувається, хтось проводить мітинги та вимагає від уряду надати Україні зброю, а хтось закрив свій бізнес в Росії, бо свобода того варта. Будьте цим кимось! (оплески, – ред.). 

Підтримайте нашу боротьбу. Зробіть наш голос видимим. Займайте активну позицію, а не просто позу. Є багато речей, які не мають жодних кордонів. Свобода – одна із таких речей.  Так само як і людська солідарність. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, демократичні країни сказали: «Давайте допоможемо Україні не програти». Натомість ми повинні думати про те, як допомогти Україні перемогти. Є величезна різниця між «давайте допоможемо Україні не програти» і «давайте допоможемо Україні перемогти швидко» (оплески, – ред.).

Демократії мають перемагати у війнах. Бо тільки поширення свободи робить наш світ більш безпечним.

І мова не про те, щоб Україна склала зброю. Люди в Україні хочуть миру, як ніхто. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю. Це не мир, це окупація (оплески, – ред.).

Окупація – це інша форма війни. Окупація – це не просто зміна одного державного прапора на інший. Окупація – це зникнення, катування, депортації, примусове усиновлення твоєї дитини, стирання ідентичності, фільтраційні табори та масові могили.

Я нікому не побажаю пройти через цей досвід. Але ці випробування змусили нас проявити свої найкращі риси – бути сміливими, боротися за свободу, брати відповідальність на себе, приймати складні, але правильні рішення і допомагати один одному. Зараз, як ніколи раніше, ми гостро відчуваємо, що значить бути людьми. І в нас немає часу. Час для нас конвертується в смерть.

Зрештою, ви не маєте бути українцями, щоб підтримати свободу та Україну. Достатньо бути просто людиною.

Довідково: TED – це міжнародна конференція, де говорять про по-справжньому важливі речі. Ideas worth spreading (ідеї, гідні поширення) — офіційний слоган конференції, який відображає її суть. Конференція TED досягла величезних розмірів: у мережу викладено понад 2.5 мільйони виступів із сукупною кількістю переглядів близько 4 мільярдів.

TEDxWomen – це окремий формат глобальної конференції TED, який дає можливість жінкам висловлюватись та надихати цим інших. Зокрема це промови про те, як жінки створюють майбутнє, вносячи свій внесок у глобальні зміни.

Джерело

Друк / PDF