Нащо католикови йти на цвинтар?
Блог отця Николи, пересічного галицького ксьонза
Впродовж мережевого літургійного року маємо вервичку ріжних тем для суперечок та дебатів, котрі природньо змінюють одні одних: штучна чи жива ялинка, чи може таки солом’яний сніп, дата Різдва, в часі посту є тема ЛНПД, і тд.
Зараз маємо переддень Всіх Святих, який літургійно святкують римо-католики і прив’язана до цього свята практика так званих “задушних днів”, на які в Галичині акцентують на лише вірні латинського обряду, але і греко-католики та й, зрештою ,всі конфесії, аж до затєтих атеїстів.
Зазвичай все зводиться до прибирання цвинтарів з подальшим походом на могили рідних, де ся молять, згадують добрим, чи таким, яким заслужили словом, запалюють лампадку, і то чим більше померлий вартував, тим дорожчу свічечку, а то і не одну, засвітять.
І тут якраз варто згадати отців, не тих, що боронять послідовність віри своє пастви і всяко аргументують проти хеловінських шабашів, і навіть не про тих котрі, ці шабаші апологують. А про той сегмент святих отців, котрі вбачають в цих днях страшенне засилля напівміфічної латинізації. Пошесті, подібної до вірусу, котрого знищила московська навала в лютому двадцять другого.
Отже, одні отці переживають, щоб молячись на перше листопада, наші вірні часом не олатинилися, а єнчі, бачачи, що вірні і так йдуть на цвинтар віддати шану та молитовно підтримати померлих, ще відслужать парастас чи поблагословлять новоспоруджені надгробки чи склепи. Отак і точиться тирнет суперечка, як то найправильніше має бути.
От отец Никола, парох Великохирівців, надумав покласти ясну і зрозумілу крапку своїм парафіянам, бо їм вже мозки википають від аргументів єдних і других.
Відтак, дорогі мої, придивімси, чого римо-католики ходять на цвинтар в сі дні, а се аж вісім день. А тому, що св. Мати Церква, користуючись привілеєм і авторитетом, даним їй Божественним Спасителем, “що зв’яжеш на землі, то буде зв’язане на небі…” (Мт.18.18), надає індульгенцію (відпуст) кар за гріхи – не плутати з гріхами, котрі прощаються тільки у св. Сповіді, та у св. Хрещенні.
Отже, прощення гріхів маємо у Святій Тайні Примирення, а надолуження за кари, котрих вимагає Божа Справедливість, якщо дивитися з перспективи Бога, нам ще належить зробити. Та коли дивитися з перспективи каянника, то ми , котрі жили в грісі і призвичаїлися до нього, та як наслідок є старою людиною, котра не здатна ввійти до Весільної Гостини.
Доки ми живемо в часі, ми з допомогою ласки Божої та через терпеливе перенесення страждань і всяких випробувань триваємо в цій переміні, аж доки не скажемо разом з апостолом, “живу вже не я, а живе Христос в мені”. Та коли при житті ми не реалізували тої переміни, на душу чекає місце трансформації, котре католики називають Чистилище.
Відпуст цих кар за гріхи має особливу вартість для померлих душ у Чистилищі, котрі не можуть собі допомогти і страждають, подібно як водолаз при кесонній хворобі після глибоководного занурення, котрий мусить адаптуватися до нових умов життя при атмосферному тиску. Для них придумали декомпресійні камери.
Людина, котра перейшла до вічності і через покаяння отримала прощення, але через призвичаєння до гріха не здатна відразу одягнутися в нову людину, дихати “повітрям” Його Царства – любов’ю – має момент духовної, болючої декомпресії.
Відпуст, відповідно до того чи повний чи частковий, скорочує або анульовує цю “декомпресію” і зводить особу до спільного знаменника з Небесним Царством.
Задушні дні – це дні особливих милостей, в котрих благочестивий католик будь якого обряду, в тому числі навіть Візантійського, взявши протягом дня участь в Літургії, прийнявши Христа в Св. Причасті, прийшов на цвинтар, помолився в намірі Святішого Отця: Вірую…, Отче наш…, Богородице Діво…, і Слава Отцю…, та не буде мати в серці прив’язання до тяжкого гріха, отримає повний відпуст, котрий зазвичай жертвуємо якійсь конкретній душі в чистилищі чи лишаємо Богові самому цю пільгу якійсь душі дарувати.
У час, коли триває наша війна за свободу і щоденно йдуть до Вічності численні сини і дочки нашого народу, осягнений в цих днях відпуст рекомендував би жертвувати за полеглих воїнів, щоб ті, котрі боролися доброю борнею тут на землі, чим скоріше в небі стали нашими святими заступниками та помічниками в боротьбі з лютити зайдами.