15-17 вересня в Чикаго вшанували 90-у річницю Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Перший заходом став симпозіум під назвою “Україна: країна в облозі”. Він відбувся у п’ятницю, 15-го вересня, в приміщенні клубу Rotary International міста Еванстон штату Іллінойс. Симпозіум організувала Українська фундація геноциду Голодомору-США у співпраці з Генеральним консульством України в Чикаго та клубом Rotary International (міжнародна неурядова асоціація, що об’єднує ротарі-клуби по всьому світу). Обговорення відбувалося у двох темах: “90 років після Голодомору” та “Наслідки російської дезинформаційної кампанії”.

Головними доповідачами симпозіуму стали третій президент України Віктор Ющенко, генеральний секретар Rotary International Джон Гевко, координатор програми вивчення Голодомору на кафедрі історії Каліфорнійського державного університету (Фресно, США) Вікторія Малько, американський журналіст та редактор Ендрю Статтафорд (Andrew Stuttaford), докторантка Колумбійського університету Ольга Бертельсен (Olga Bertelsen) та перша леді Катерина Ющенко. Модераторами симпозіуму були колишній міністр фінансів України Наталія Яресько та член правління Асоціації українсько-американських юристів, експерт із американсько-російських відносин та питань Голодомору-геноциду українського народу, журналіст Віктор Рудь.

Зі вступним словом у відеозаписі виступила Посол України в США Оксана Маркарова, яка відзначила, що Голодомор 1932-1933 років був актом геноциду українського народу, організований урядом СРСР шляхом створення штучного масового голоду.  Про нього не можна забувати українцям й увесь світ повинен знати про цей “злочин століття”.

У своєму виступі третій президент України Віктор Ющенко підкреслив важливість пам’яті та розуміння Голодомору. Не всі в країні були готові озиратися назад, і, звичайно, росія використовувала всі свої способи, щоб зупинити це усвідомлення. Його адміністрація ухвалила рішення не допускати приховування правди про Голодомор радянською пропагандистською машиною й вирішила працювати над ширшим усвідомленням Голодомору. Було створено Національний меморіал пам’яті та повернуто в підручники з історії України правду про Голодомор 1932-1933 років. Президент вніс на розгляд Верховної Ради законопроект “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, визначивши його як невідкладний для позачергового розгляду. Основним його положенням було визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду української нації. 28-го листопада 2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу та незаконним публічне заперечення Голодомору.

Викладач-історик і координатор-засновник Програми вивчення Голодомору на історичному факультеті Каліфорнійського державного університету (відділ Фресно) Вікторія Малько нагадала присутнім:

“За останні 90 років українці в усьому світі вшановують пам’ять жертв Голодомору. За словами Рафаеля Лемкіна, “радянський геноцид – це класичний приклад викорінення не особистості, а етносу, його історії, мови та культури”. У справі про Голодомор винні не були притягнуті до відповідальності міжнародним кримінальним трибуналом; радянський режим продовжував існувати”.

Вікторія Малько представила нарис історичних агресій росії проти українського народу із прикладами “Геноцидних актів” за визначенням Конвенцією ООН. Дослідниця історії розповіла, що Джеймс Е. Мейс, виконавчий директор Комісії Конгресу США з питань геноциду в Україні (1988), описував Україну як “постгеноцидне суспільство”. Українці як нація зазнали величезних страждань, переживаючи всі стадії геноциду. Голодомор повинні були зупинити, однак Україну залишили ізольованою та беззахисною. Однак, український народ ніколи не відмовлявся від своєї боротьби за визволення від радянського тоталітарного гніту.

“Сьогодні російський уряд як правонаступник радянського союзу заперечує розповіді жертв, оскаржує юридичне визначення Голодомору як геноциду і переслідує науковців, які досліджують Голодомор як геноцид. Історії тих, хто пережив, розказані з їхньої власної точки зору, мають вирішальне значення для глибшого розуміння радянського тоталітарного режиму та нинішніх спроб росії реабілітувати сталінізм, переглянути минуле та заперечити Голодомор”, – зазначила Вікторія Малько.

Нагадаємо, що Вікторія Малько нещодавно видала книгу “Українська інтелігенція та геноцид: боротьба за історію, мову та культуру в 1920-х та 1930-х роках” (The Ukrainian Intelligentsia and Genocide: The Struggle for History, Language, and Culture in the 1920’s and 1930’s). У книзі описані результати її досліджень Голодомору.

Генеральний секретар і головний виконавчий директор Rotary International та The Rotary Foundation Джон Гевко зазначив, що важливо не лише вшановувати пам’ять, а насправді пам’ятати український Голодомор й усі геноциди. Потрібно зрозуміти причини геноциду, щоб він ніколи не повторився. Геноциди трапляються через дезінформацію про те, що таке демократія, вільне суспільство та вільна преса. Українці знають з багаторічного досвіду, що це таке російська агресія, однак завжди непохитні у своєму прагненні свободи.

Редактор National Review Ендрю Статтафорд, який неодноразово писав в американських виданнях про Голодомор, ознайомив з коротким оглядом попередніх геноцидів в Україні до Голодомору 1932-1933 років. Він пригадав присутнім, що за останні 150 років відбулося 24 напади росії на Україну.

Ендрю Статтафорд представив нарис з прикладами “геноцидних актів” за визначенням Конвенції ООН. Всі вони стосуються Голодомору: людей, які чинили опір, розстрілювали або вбивали голодом; усім жертвам Голодомору, як померлим, так і тим, хто вижив, завдавали величезних тілесних та психічних ушкоджень; штучно створювали умови життя, розраховані на знищення українців (депортації, чорні списки, конфіскація зерна та всього їстівного, паспортний режим, заборона виїзду за продуктами, примусова праця в концтаборах, примусове переселення за межі України в російський далекий сибір).

У СРСР, пояснив Статтафорд, масову смерть від голоду ретельно приховували. У 1932-1933 роках кремль заборонив записувати причину смерті людей. Було заборонено фіксувати кількість померлих від голоду. Смерть у той час записували як наслідок “тифу”, “виснаження” чи “похилого віку”. Тепер знайдено таємні списки деяких сільських рад зі списком загиблих, дослідники підрахували, що мільйони померли від голоду, серед них понад 4 мільйони дітей. СРСР застосовував політику дезінформації про масовий голод. Світ, мабуть, так би й не дізнався правду про Голодомор, якби не чесні дипломати та посли в росії, які були свідками цієї трагедії, якби не такі люди як журналіст Гарет Джонс, який уперше заявив про масовий голод у СРСР (1932-1933) та діаспора.

Ендрю Статтафорд завершив свій виступ запитанням, закликаючи всіх замислитись над питанням – чи справді світ не знав, чи світ вирішив не знати про Голодомор?

Професор факультету правосуддя та соціальних досліджень Університету Тіффіна, штат Огайо, Ольга Бертельсен у своєму виступі зосередилась на кількох аспектах російських кампаній з дезінформації щодо України. Її основним аргументом було те, що російська політика пам’яті та дезінформація у сфері історії сприяють і підтримують військові рішення в Україні. Одним із найпомітніших аспектів російських кампаній з дезінформації було активне заперечення росією насильницьких злочинів, скоєних проти мирного населення та суверенних держав, таких як Україна. Ця тактика в поєднанні з політикою замовчування альтернативних історичних наративів, є одним із найважливіших підстав геноциду. Такий підхід створює простір, де громадська обізнаність про державне насильство росії відсутня або прихована, що ще більше провокує та посилює насильство.

Ольга Бертельсен зазначила, що росія використовує два підходи (легальний і таємний) для ідеологічного підриву іноземних держав і приховування правди про радянські геноциди та злочини росії проти людства.

Дослідження Ольги Бертельсен зосереджені на політичному насильстві, біотероризмі, таємних діях, контррозвідці, а також національній і глобальній безпеці США. Її наукова діяльність ґрунтується на емпіричних та архівних дослідженнях, які вона проводить у США та Європі, включно з архівами колишнього КДБ.  Найновіші публікації Ольги Бертельсен, які розглядають російські таємні операції в американських наукових колах і російські кампанії з дезінформації –це книги “Russian Active Measures: Yesterday, Today, Tomorrow” та “Russian Front Organizations and Western Academia”.

Із заключним словом виступив Микола Кочерга – голова Фундації Українського Геноциду Голодомору. Він подякував Rotary International і Джону Гевко за надану можливість провести цей важливий захід, усім доповідачам та промовцям, усім присутнім. Він підкреслив необхідність розповідати, поширювати інформацію про Голодомор-геноцид 1932-33 років, щоб не допустити таких злочинів в майбутньому.

Що відрізняє геноцид від інших злочинів, так це “намір знищити населення повністю чи частково”. Цей намір можна вважати діянням держави у випадку доказів існування загального плану (отриманих з офіційних заяв, документів або політики), або можна визначити зі схематичного характеру звірств, спрямованих проти захищеної групи. П’ять актів геноциду – вбивство, заподіяння серйозної шкоди, зумисне створені умови життя, які розраховані на фізичне знищення, заходи із запобігання народженню та насильницька передача дітей до іншої групи чи притулків – прямо вказують на наміри геноциду й характеризують злочини ерефії в Україні й сьогодні.

Пам’ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом.

Ми пам’ятаємо уроки минулого й ніколи не віддамо нашої свободи.

Саме національна пам’ять робить нас сильнішими, надає сил для боротьби.

Марія Коркач-Грошко, Марійка Слобідська,

члени виконавчої ради Фундації Українського Геноциду Голодомору.

  

Джерело