Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся.

Лк 16,19–31

Притча про багача й Лазаря у циклі неділь церковного року розміщена після притчі про сіяча, яка наголошує на важливості слухати голос Бога, керуватися в житті Божою правдою. Притчею про багача й Лазаря Ісус об’являє наслідки ставлення людини до Божої правди та самого Бога. У вічності людину чекають два стани: радість у Божому царстві або вічні терпіння в пеклі.

Через поведінку багача й Лазаря Ісус показує, що вчинки людини – це ставлення до ближніх та самого Бога. Вони не проходять безслідно. Кінцевими плодами цього є небо або пекло.

Притчі про сіяча та багача й Лазаря показують тісний зв'язок віри і любові.

Слово Боже зроджує у нас віру, а віра народжує любов.

Любов завжди відкрита на Бога та ближніх, а також на життя. Багатий чоловік, маючи достаток, думав лише про власне життя. Він не зауважив біля воріт свого дому убогого – голодного й хворого Лазаря. Не поділившись із ним хлібом, багач не поділився з Ним своїм життям.

Життя багача та Лазаря – це образ Божої і людської мудрості, яке показує їхню різницю. Фарисеї вважали дочасне багатство знаком Божого благословення та запевненням спасіння. А терпіння – знаком покарання людини за гріхи, відвернення Бога від неї. Хоч фарисеї вірили в загробне життя, та не дуже пильно старалися його здобути. Вони навчали, що тим, які поводяться згідно з законом, Бог зобов’язаний по-справедливості дати нагороду вже в цьому житті, а потім у вічності. Однак мислення Бога й людини іноді протилежні, як каже пророк Ісая: ,,Ваші дороги – не мої дороги” (Іс 55,8). Божа любов настільки досконала, що вона може перетворити терпіння у радість та безмежне щастя, а розкоші залишити без жодних плодів. Мудрість життя у псалмах Старого Завіту виражено такими словами: ,,Один бо день у твоїх дворах ліпший, ніж тисяча (деінде), волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж жити у наметах беззаконня” (Пс 84,11).

Зосередження на собі та речах, якими володіємо, зумовлює так зване (доведення до абсурду), позаяк основний принцип духовного життя полягає в уподібненні до того, кому поклоняємося. Егоїстична сваволя багача виявилася недалекоглядною позицією зі страшним звуженням горизонтів життя. Він не бачив Бога на землі й не побачив Його у вічності. Отож, доля багача й Лазаря свідчить про те, що ніщо в житті не проходить безслідно. Добро на землі запевняє добро в небі, а зло приносить нещастя у вічності.

Життя багача та Лазаря можемо розглянути також в аспекті праведності та грішності людини. Багача, судячи по-людськи, можна назвати праведним, бо його показано у позитивному світлі, а життя було наповнене добром. Натомість Лазаря можна вважати образом грішника, бо жив у крайній убогості, голоді, важко хворів і багато терпів, віддалився від людей, лише собаки мали відвагу приходити й лизати його рани. Однак протилежна доля багача й Лазаря у вічності – це певне чудо віри. Іноді той, хто вважає себе праведним, його ,,святість” може бути наповнена невидимими домішками гордості й самолюбства. Тобто впевненості, що в його стосунках з Ісусом все ідеально. А натомість грішник, будучи недосконалим, часто відзначається покорою та щирістю, буває ближче Бога, ніж праведні. З Євангелія знаємо, що Бог оцінює життя людини міркою покори: ,,Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (1Пт 5,5). Тож Христові легше спасти щирого грішника, який кається, ніж гордого праведника. Тому долю розкаяних грішників у книзі Об’явлень – останній у Новому Завіті, представлено в позитивному світлі, наповнено надією щасливого кінця життя: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Об 21,3-4).

Отож, притчу про багача й Лазаря можемо підсумувати словами Ісуса, що кожен, хто живе з Богом, ніколи не пропаде безслідно: ,,Того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня” (Йо 6, 37-39). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело