Св. Теодор Студит належить до найславніших черців християнського Сходу. Прийшов на світ у Царгороді приблизно 760 року і походив з такої побожної родини, що ціла вступила до манастиря. Мати Теоктіста з дочкою вступили до жіночого манастиря в Царгороді, а батько Фотин із трьома синами переїхали до свого маєтку в Саккудіоні і тут розпочали чернече життя. Недалеко від них, у манастирі на Горі Олімпі, був аввою Теодорів дядько св. Платон. В хвилині, коли Теодор, найстарший Фотинів син, посвятився на виключну службу Господеві, йому було 22 роки. Незабаром дядько Платон злучився з ними і став їхнім ігуменом. Коли Теодор засвоїв собі потрібне богословське знання, дядько вислав його до Царгороду, де його висвятили на священика. В тому часі о. Теодор зробив великий поступ у християнській досконалості й науці. Пізнавши цінні прикмети свого сестрінка, св. Платон зрікся незабаром настоятельства й, за згодою черців, передав його 794 року Теодорові.

Коли тодішній молодий цісар Константин VI увійшов у незаконний зв’язок з близькою родичкою Платона й Теодора, вони обидва рішуче спротивилися цій грішній цісарській поведінці. Намагання цісаря, щоб грішми й дарунками з’єднати собі Теодора, були зовсім безуспішні. Коли цісар приїхав до купелевого місця близько Теодорового манастиря, св. ігумен навіть не вийшов привітати цісаря. Це так розлютило Константина, що він вернувся до Царгороду і негайно вислав своїх старшин, щоб відвели Теодора й інших вірних йому черців до Солуня на заслання. З цього заслання вернувся Теодор по кількох місяцях, як царева мати Ірина відібрала в сина державну владу.

У 799 році Теодор покинув зі своїми черцями давній манастир, що був загрожений нападами арабів, і прибув до Царгороду. Тут він перейняв т. зв. манастир Студіон, що його збудував був 463 року римський консул Іван Студій. Завдяки Теодоровій святості й розумному духовному проводові, число черців зросло в Студіоні до тисячки. Для своїх черців написав він тут новий устав, що докладно впорядковував усе їх життя.

Крім чернечого уставу, писав Теодор також проповіді і поучення про почитання. св. ікон, церковні пісні і розправи про чернече життя, які, в порівнянні з розправами багатьох інших східніх аскетів, визначалися духом поміркованости. Пустельникові він говорив: “Не плекай самолюбну суворість, їж хліб, принагідно, пий вино, носи черевики, передусім узимі, та вживай м’яса, коли його потребуєш.” Осталося по нім також поверх 500 листів.

По вісьмох літах спокійної праці в Студіоні настали для Теодора знову прикрі дні. Насамперед казав новий цісар Никифор Г ув’язнити його й інших черців за те, що противилися його призначенню царгородським патріярхом Никифора, який був світською людиною. У в’язниці сидів Теодор 24 днів. Згодом, коли Теодор не хотів признати важним подружжям незаконний зв’язок цісаря з Теодотою ні не хотів оправдати священика Йосифа, який відважився поблагословити цей зв’язок, казав цісар відвести Теодора на заслання на острів коло Византії й замкнути в в’язниці. Разом з Теодором був теж ув’язнений його брат йосиф, пізніший архиепископ Солуня, і дядько Платон. З заслання написав Теодор листа до Папи Лева III і повідомляв його, що діється в Царгороді. Папа прислав Теодорові відповідь, що нею похвалив його второпність і постійність у прикрих досвідчуваннях. Тим часом Теодорові противники поширили в Римі наклеп на нього, що він єретик га що він тому рабить заколот, бо його не вибрали на патріярха; одночасно його черців порозганяли по різних манастирях, при чім цісарські урядовці робили їм різні прикрощі. Теодор і інші його родичі просиділи в в’язниці майже два роки, аж до смерти цісаря Никифора 811 року.

По повороті з в’язниці Теодор поєднався з новим патріярхом Никифором, і тоді вони вже разом виступили проти нового цісаря Лева Вірменина, що заборонив почитати св. образи. Теодор явно й відважно заявив, що цісар не має права мішатися до церковних справ, а коли цісар прогнав патріярха Никифора з краю, Теодор приказав усім своїм ченцям вийти в Квітневу неділю зі св. образами в руках та влаштувати великий похід вулицями Царгороду. Під час походу черці співали: “Пречистому Твоєму образу покланяємся, Благий…” З того дня почали всі вважати Теодора провідником католиків. Коли він дальше відважно заохочував духовенство й нарід, щоб усі почитали св. ікони, казав цісар знову прогнати його з Царгороду на заслання. Теодор цим не знеохотився. З заслання він дальше своїми бадьорими листами піддержував духа католиків, які осталися без провідника. Коли його листи попали до рук державних урядовців і вони передали їх цісареві, він приказав відвести Теодора в далеку місцевину, а в’язничному сторожеві Микиті приказав його бичувати. Коли Теодор почув, що сторож має його бичувати, негайно скинув одежу і наставив постами зморене тіло під удари бича. Теодорова готовість піддатися охоче зневажливому й болісному бичуванню так зворушили Микиту, що він не відважився підняти руку на Божого слугу. Щоб однак царські люди, які стояли під в’язницею, могли бути переконані, що Микита бичував Теодора, він кинув на ліжко овечу шкуру і сильно кілька разів ударив по ній, так щоб вони почули ці удари; опісля проколов собі рамя, кров’ю помазав бича і показав людям під в’язницею. Теодор остався в в’язниці і далі писав листи до всіх патріярхів і Папи св. Пасхаліса І. Йому він писав: “Слухай, Богом настановлений пастирю Христового стада. Ти одержав ключі небесного царства; Ти скеля, що на ній збудована Христова Церква; Ти Петро, бо Ти займаєш його столицю. Прийди нам на поміч.” Коли Папа вислав до Царгороду легатів, Теодор написав за це Папі листа з подякою, що в ньому він сказав: “Ти є з самого початку чистим джерелом правдивої віри. Ти певна пристань вселенської Церкви, її захорона перед єретицькими бурями й Богом вибране місто захисту.”
Три наступні роки Теодор разом з вірним черцем Миколою багато натерпілися в в’язниці взимі від холоду, а вліті від спеки, спраги й голоду, бо в тому часі їм кидали через віконце тільки щодругий день малий буханець хліба. Вони були б може померли з голоду, якщо б один королівський урядовець, який принагідно переїжджав коло в’язниці й довідався про жалюгідне положення невинних в’язнів, не був приказав подавати їм кращу їду.

Коли цісареві Левові попав до рук новий таємний Теодорів лист, що ним він заохочував вірних, щоб рішуче протиставилися негідній іконоборчій єресі, він приказав префектові Сходу, щоб покарав автора листа. Немилосердний префект казав жорстоко бичувати черця Миколу, що написав листа, а опісля завдати ще сто ударів і самому Теодорові. Від цього побиття Теодор довгий час не міг ні спочивати ні їсти і був би загинув, якби вірний Микола не був закроплював його каплями юшки. Коли Теодор прийшов трохи до себе, тоді Микола почав помалу лікувати його рани, при чім мусів нераз відрізувати шматки його завмерлого тіла. Після бичування Теодор три місяці терпів жахливі болі. Згодом прибув до в’язниці цісарський старшина, який забрав його й Миколу до Смирни. Вдень вони мусіли відбувати дорогу пішки, а наніч їх заковували в кайдани. В Смирні перебув Теодор’ під суворим доглядом іконоборчого архиєпископа 18 місяців.

У 820 році вбили цісаря Лева Вірменина, його наступник Михайло дозволив усім вигнанцям вернутися до рідного краю. Теодор написав цісареві листа з подякою за привернення волі/а одночасно закликав його, щоб був у єдності з Римом та дозволив почитати без перешкоди св. образи. Цісар на це не пристав і навіть не дозволив Теодорові перейняти управу Студіону. Тоді він покинув Царгород і вибрався в відвідини до інших манстирів у Малій Азії, щоби заохотити черців до постійности в католицькій вірі. Він говорив їм: “Зима минула, але весна ще не прийшла. Огонь уже погас, але дим іще остався.” Моральна повага Теодора була в тому часі така велика, що його самого й його черців Студитів уважали за представників чистої католицької віри.

По повороті з заслання Теодор прожив іще шість років. Своє багатотрудне життя закінчив 826 року на острові св. Трифона близько Царгороду. Перед смертю прийняв св. Тайни, попрощався зі своїми черцями та сказав їм, щоб позасвічували свічки й заспівали похоронну пісню: “Блаженні непорочні..Коли дійшли до слів: “Во віки не забуду оправданій Твоїх, яко в них оживил мя єси…”, він, проспівавши ці слова, віддав спокійно Богу свою праведну душу. Вісімнадцять літ після смерти св. Теодора патріярх св. Методій казав перенести його св. мощі до Царгороду та зложити разом з мощами його брата, св. йосифа Солунського, побіч мощів дядька св. Платона в студитському манастирі. Так на християнськім Сході, як і Заході, стали почитати св. Теодора Студита як чернечого законодавця та оборонця першости Апостольського Престолу в Римі й почитання св. образів.

Ім’я св. Теодора Студита стало відомим по різних християнських країнах передусім через т. зв. типікон, тобто чернечий устав. Пристосовуючи давні загальні чернечі правила св. Василія Великого до потреб манастиря в Студіоні, Теодор подав свої точні приписи про щоденний порядок чернечого життя, а саме про церковні богослужби, пости, вибір настоятелів, покути й кари. Хоч у тих часах звичайно кожний манастир творив собі свій власний уставтипік, проте бували устави славних законодавців, що їх нераз без зміни переймали й інші манастирі. Таку славу мав і чернечий устав се. Теодора Студита. Своїм святим життям, енергією й добрим чернечим уставом св. Теодор відновив чернече життя ке тільки в Студіоні, але мав теж великий вплив і на інші манастирі, тому його вважають обновником чернечого житія на християнському Сході.

В Україну привіз цей студитський устав 1072 року грецький чернець Михайло і передав його св. Теодосієві Печерському. Св. Теодосій пристосував студитський устав до умовин чернечого життя в Печерській Лаврі, додавши до нього деякі свої правила. Цей устав під назвою “Устав св. Теодосія” поширився по всіх давніх українських манастирях. За наших часів відновив студитський устав в українськім народі бл. п. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький (1901 р.).

Особливість студита — жити згідно з давніми чернечими звичаями. Студитська одежа — чорна, вбога ряса, підперезана ремінним поясом з кільцем на кінці, що звисає набік; на голові каптур, а з каптура звисає спереду і ззаду довгий широкий пас чорної матерії так низько, як сягає ряса. Харч невибагливий, келія мала й убога.

Черці-Студити діляться на окремі ступені. Новики — це ті юнаки, що тільки-но прийшли до манастиря та завчають боговгодні студитські звичаї; вони ще не носять ряси. Архаї-послушники мають рясу й ремінний пояс; це вже дійсні новики. Далі йдуть архаї-рясоноси, що складають річні обіти впродовж двох років, а по цих двох роках складають вже чернечі обіти-приречення малого образу, і тоді вже називаються архаї-хрестоноси або схимники. П’ятий ступінь черців-Студитів, це ті, що складають чернечі обіти великого образу.

Перше й головне зайняття Студитів, це молитва, хор-богослужба. Чернець-Студит має поділений день на три рівні частини: вісім на молитву, вісім на працю, а вісім на відпочинок, Правлять кілька разів на день спільно церковне правило по своїх церквах, а навіть опівночі встають на молитву. Співають за старовинними напівами, а хто був на одній їхній відправі, то до кінця життя матиме незатерте враження.

Другою особливістю Студитів є хліборобсько-реміснича ділянка. Городництво, садівництво, скотарство, пасічництво, лісництво, зразкове хліборобство, винниця — це їхня праця. Крім цього вони мали міїини, гарбарні, ткальні, печатню й малярську школу. Виховують теж молодих хлопців на ремісників.

Крім черців-братів, мають Студити також черців-священиків, що називаються в них звичайно “єромонахи.” Вони служать духовним потребам черців і примонастирської людности, а деякі з них працюють по місійних станицях. Займаються теж науковою працею.

Черці-Студити, духовні сини св. Теодора Студита, це носії старохристиянського молитовного духа, захоронники східньо-церковного чернецтва, збережники українського передання в богопочитанні й мистецтві, зразкові хлібороби й виховники хліборобсько-промислової молоді. Кожний студитський манастир між українським народом, це наша культурно-молитовна станиця. Таких станиць треба нам якнайбільше.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

11 листопада — День святого Теодора Студита.

#святий_Теодор_Студит #Теодор #Теодор_Студит #календар #УГКЦ #Церква