Жив у сьомому сторіччі в Сирії, в місті Дамаску, побожний християнин Іван, що був скарбовим урядовцем мохаммеданського князя каліфа. Був він людиною багатою і мав у ріжних частинах Палестини свої добра.

Приблизно 676 року народився Іванові син, що йому при св. Хрещенні надали теж ім’я Іван. За місцем свого народження, він став згодом відомий як — Іван Дамаскин. Коли Івась став підростати, батько подбав про те, щоб він одержав добре християнське виховання й загальну освіту. Головним учителем Івася був сицилійський чернець Кузьма, що його Іванів батько викупив був тоді з арабської неволі. Кузьма був глибоко вченою й праведною людиною, і він з любов’ю старався передати своє знання й християнську побожність своєму здібному учневі. Разом з Івасем учився ще юнак Кузьма, що був, мабуть, прибраним сином Іванового батька. Обидва юнаки охоче прикладалися до всякої науки, а передусім до св. богословія, на що учитель звертав особливу увагу.

Хоч Івась одержав був добру богословську освіту; проте, як здається, він не мав спочатку наміру стати Богові на службу в духовнім стані, бо як став дозрілим мужчиною, то перейняв по батькові його державну посаду. Але хоч він був урядовцем мохаммеданського каліфа й світською людиною, то його життя було щиро християнське, прикрашене ріжними чеснотами, а передусім покорою.

Державним урядовцем був Іван кілька років. Він утішався на дворі каліфа пошаною, одержував добру винагороду за свою працю й міг без перешкоди вести на світі спокійне життя, але це його не захоплювало, його велика любов до Бога потягла його до вищого, досконалішого життя, що було б геть чисто посвячене прославі Бога, йдучи за цим потягом, він зрікся своєї посади, покинув світ і вступив до манастиря св. Сави близько Єрусалиму, Разом із ним посвятився Богові на службу в манастирі також його прибраний брат Кузьма.

У манастирі вони обидва з великою ревністю включилися відразу в чернече життя своїх нових співбратів. Настоятель лаври доручив одному старому й досвідченому черцеві, щоб був Іванові за духовного вчителя. Цей учитель дбайливо опікувався своїм новиком та подавав йому ріжні поучення, як стати досконалим черцем. Між іншим, він говорив йому: “Ніколи не чини власну волю. Вчись у всім: умерти собі самому, щоб віддалити з серця всяке прив’язання до творив. Жертвуй Богові свої діла, страждання й молитви. Не величайся своїм знанням ні яким іншим привілеєм, але пересвідчись, що з себе самого ти ніщо, тільки невіжа й неміч. Прощай усяку марницю, не довіряй своєму розумінню та не бажай божественних видінь ні надзвичайних Божих ласк. Віддали від себе все, що пригадує світ. Зберігай точно мовчання та пам’ятай, що й добре говорити несвоєчасно не годиться.” Іван старався вірно придержуватися порад свого духовного вчителя.

У тому часі розгорілася була на християнськім Сході релігійна боротьба, що її викликали противники почитання св. образів. Коли вістка про це дійшла до Івана, він написав три добре оброблені послання, що ними він старався оборонити давній християнський звичай почитання св. образів.
Іван і Кузьма дуже точно придержувалися в щоденнім життю всіх манастирських приписів і звичаїв, так як це робили інші черці. Крім цього, як учені люди, вони в вільному від молитви й праці часі писали релігійні книжки та складали побожні пісні. Тому, що цього ніхто інший у манастирі не робив, то Іванів учитель спротивився цій новості, передусім складанню пісень. Коли одного разу вмер одному черцеві родич і Іван, для потішення його, написав та почав співати жалібну пісню: “Вся суєта человіческая”, його вчитель, як почув цей спів, то так обурився на Івана, що викинув його зі своєї келії і аж тоді дозволив йому вернутися, як він відбув дуже прикру покуту. На щастя, вночі явилася Івановому опікунові Божа Мати і сказала йому, щоб він не боронив Іванові писати книжки й складати пісні. З того часу Іван уже без перешкоди займався своєю письменницькою працею.

Коли єрусалимський патріярх довідався про святе життя й глибоку науку Івана й Кузьми, то прикликав їх до себе і висвятив Івана на священика, а Кузьму на маюмського єпископа. Незадовго по висвяченні Іван вернувся до свого манастиря і зайнявся перевіркою та поправкою своїх писань. Він тоді повикреслював усі такі вискази, що були занадто цвітисті, та зробив свій виклад простішим і поважнішим. Його твори проти іконоборців були загально відомі й читані та стягнули на нього ненависть іконоборців, передусім цісарів. Якщо вони не заподіяли йому за них ніяку кривду, то тільки тому, що він проживав поза межами римської держави.

По повороті з Єрусалиму проживав св. Іван Дамаскин до кінця свого життя в манастирі св. Сави. В тому часі він займався тільки письменницькою працею. Його твір “Виклад православної віри” був довго шкільним підручником, його вважають теж батьком схолястичної філософії. “Октоїх”, що його вживаємо при відправі церковного правила, в великій частині був його твором. Він написав теж багато гарних канонів на свята Господські, Богородичні й святих.

Св. Іван Дамаскин дожив глибокої старости, однак рік його смерти не є певний. Він був останнім з грецьких Отців Церкви, першим з християнських філософів, що держалися філософічного навчання Арістотеля, а поруч св. Романа Солодкопівця найбільшим поетом Східньої Церкви. У 1890 році Апостольський Престіл проголосив його Учителем Церкви.
“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

4 грудня — святого Івана Дамаскина.

#святий_Іван_Дамаскин #Іван_Дамаскин #Дамаскин #Іван #календар #Церква