​​«День і ніч нас обстрілювали артилерія, гради, міномети, авіація, фосфорні бомби – все, що можливо», – розповідає про бої в Бахмуті інженер західного підрозділу НЕК «Укренерго» Ігор Левицький.

Разом із дружиною він добровільно приєднався до лав ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення. Ігор – підполковник у Державній прикордонній службі, а дружина Олена, лікар-епідеміолог, пішла до медичної служби. Обидва брали участь у боях на сході України – під Соледаром, Благодатним, у Бахмуті.

256 співробітників «Укренерго» служать в Силах Оборони України. Ми пишаємося кожним нашим захисником та захисницею, підтримуємо і чекаємо із Перемогою. Розповідь Ігоря – це реальний досвід, який переживають наші бійці в окопах «на нулі». Сьогодні в День ЗСУ хочемо поділитися спогадами нашого колеги. Для нас це важливо, тому що це історія не тільки про героїзм і мужність наших воїнів, але й і про ціну, яку Україна щодня сплачує за свою свободу. Далі – пряма мова.

ГОЛОВНЕ – ПОБОРОТИ СВІЙ СТРАХ

«До бойових дій підготуватися майже неможливо. Приїжджаєш з точки А в точку Б, там вже до тебе приходить розуміння. Що важливо, так це не зламатись психологічно, адже на тобі велика відповідальність. Якщо бійці побачать, що їхні офіцери не в змозі опанувати себе, моральний стан солдат та бойовий дух падають.

Позиції на околицях Благодатного, це за 3 км від Соледара, ми тримали 10 днів. 29 січня 2023 року наші бійці потрапили в оточення. Противник накривав з артилерії, мінометів, танків, пішов на штурм. Кілька хлопців були поранені, але ми не могли їх евакуювати через щільний вогонь.

Я з управлінням загону та резервом були на командному пункті – це за 1,5 км від оточених позицій. Ми під прикриттям вирушили до місця бою. Це була надскладна операція, але нам вдалося евакуювати поранених.

Сили ворога значно переважали. Ми з боєм відійшли із займаних позицій, але знищили близько 100 загарбників, підбили ворожий танк. Згодом наша артилерія вдарила, і орки відступили. Але й ми втратили побратимів. Це найважче, до цього неможливо звикнути».

БОЇ В МІСТІ – ЦЕ ВАЖКА ПРАЦЯ

«Ворог в Бахмуті застосував дієву тактику: вночі накопичував боєприпаси в найближчих до нас будинках, а вдень групами по 3-4 особи починав штурмувати. росіяни методично працювали над виявленням наших позицій, а після виявлення – наводили артилерію. Обстріли та штурми тривали безперервно. Будинки там в основному не капітальні. російська артилерія «розбирала» будівлі повністю, нам важко було десь закріпитись. Тому після нетривалого зіткнення необхідно було швидко перебігти в іншу будівлю, яку визначали заздалегідь. Наші снайпери, які знаходились в багатоповерхівках за річкою, нас прикривали.

Коли почастішали артилерійські обстріли та авіанальоти, ми перемістили наш командний пункт в підвал однієї з багатоповерхівок. Умови були «спартанські»: приміщення опалювали «буржуйками», світло від генераторів, зв’язок тільки через Starlink або по радіостанціях. Тоді кожна хвилина нам здавалася останньою… Нам дуже бракувало всього, не було навіть води та їжі. Тоді допомогла дружина, лікар. Я склав перелік всього необхідного та через дружину передав волонтерам. А вони дуже швидко підготували все, що замовлялось, та своїм транспортом доставили до нас.

ВИПАДКИ ГЕРОЇЗМУ ТРАПЛЯЮТЬСЯ ЩОДНЯ

«До нас у Бахмут прибули нещодавно мобілізовані. Одну позицію ворог щільно крив вогнем. Серед новеньких був 56-річний боєць, зростом метр шістдесят. У перший бій він виліз через підвал, обійшов будинок орків, закидав їх гранатами та з автомата знищив. Такі випадки героїзму на фронті трапляються щодня».

Дякуємо кожному і кожній, хто захищає Україну. Схиляємо голову перед Героями, які віддали життя у боротьбі за нашу державу.

🇺🇦Слава Україні!