Відвага й постійність у боротьбі зі злом є конечною частиною чесноти, передусім в єпископа, і в цій речі св. Амбросій був одним із найбільш подиву гідних великих пастирів Католицької Церкви по св. апостолах. Одночасно його вченість зробила його одним з чотирьох великих Учителів Західньої Церкви.

На світ прийшов Амбросій приблизно 340 року, як син воєводи Галії. По передчасній смерти батька, його вихованням дуже дбайливо займалася його мати, а також багато добра для його душі зробила йому його сестра, св. Маркелина, Богу посвячена дівиця.

Бувши здібним, він здобув високу освіту і став адвокатом; одночасно він був добрим промовцем і поетом. Завдяки таким талантам, на нього звернули увагу на цісарськім дворі в Римі і цісар Валентініян наділив його гідністю консула та призначив воєводою північної Італії з осідком у Міляні.

У тому часі, коли Амбросій вже перебував у Міляні, вмер місцевий єпископ. Під час виборів його наступника йшла завзята боротьба, бо одні хотіли вибрати єпископом щирого католика, а інші єретика-аріянина. Діялося це тому, бо в тих часах у виборі єпископа брали участь усі місцеві вірні. Амбросій, як воєвода, прийшов теж до церкви, де відбувалися вибори, і в промові звернувся до народу, щоб старалися вести вибори спокійно, без ніякого заколоту. Раптом під час його промови хтось крикнув: “Амбросій єпископ!” Цей несподіваний вигук зробив на присутніх таке сильне враження, що всі присутні, католики і єретики, однодушно проголосили Амбросія єпископом Міляну. Єпископи провінції цей вибір одобрили.

Несподіваний вибір на єпископа здивував Амбросія, бо він, хоч визнавав християнську віру, то, через тодішній нещасний звичай, не був іще хрещений і не повинен був бути вибраний на єпископа. Крім цього, своєю дотеперішньою працею він не був зовсім приготований до високого пастирського уряду. Заскочений цією подією, він хотів утекти з Міляну, а також у листі до цісаря заявив, що не може бути єпископом. На щастя цісар був надзвичайно вдоволений, що його воєвода був вибраний на єпископа, тому видав наказ, щоб докінчено вибір. Рад-не-рад Амбросій погодився прийняти єпископський уряд. Він негайно прийняв св. Тайну Хрещення, а тиждень пізніше, 7 грудня 374 року, був висвячений на архиєпископа Міляну. Мав він тоді приблизно тридцять п’ять літ. Коли св. Василій Великий довідався про вибір Амбросія на єпископа, то прислав йому свій привіт.

Прийшовши до тієї свідомости, що він уже не належить до цього світу та що йому треба пірвати всі особисті земні зв’язки, він передав свої посілості Церкві й убогим, задержавши з них тільки частину доходів на прожиток для сестри Маркелини. Передавши полагоджування всіх своїх дочасних справ своєму братові Ратирові, він неподільним серцем почав займатися своїми пастирськими справами.

Незабаром по висвяченні на єпископа написав Амбросій листа до цісаря зі скаргою на деяких несправедливих цісарських урядовців. Цісар відповів: “Лікуй далі наші гріхи тими засобами, що їх приписує Божий закон.”

Свідомий того, що він не має богословської освіти, він почав негайно завчати св. Письмо й твори церковних письменників, передусім св. Василія й Орігена. Його вчителем був св. Сімплікій, вчений римський священик, що його Амбросій любив як приятеля, шанував як батька, а поважав як свого зверхника. Одночасно він дуже дбайливо навчав нарід правд християнської віри й моралі. Аріянську єресь перемагав так успішно, що по десятьох роках признавалося в Міляні до єресі тільки кілька готів і цісарських урядників.

Його особисте життя стало тепер просте й повне тяжкої праці. Він часто постив, обідав тільки в неділі й деякі вибрані дні, не ходив на бенкети. Щодня відправляв Службу Божу за своїх вірних, кожного приймав на послухання в якійнебудь порі дня, так що нарід любив його й подивляв. Св. Авґустин засвідчує, що як він деколи прийшов до єпископської палати, то заставав там стільки всяких людей, які ждали побачення з Амбросієм, що він не мав можности з ним поговорити; постоявши в кімнаті, він виходив навіть ним неспостережений. Згодом Амбросій охрестив Авґустина.

У своїх науках Амбросій часто звеличував стан дівицтва, вибраний з любови до Бога. Це мало такий великий вплив на дівчат, що багато з них проживали за проводом Амбросія як Богу посвячені дівиці. Ці науки, на прохання сестри Маркелини, він опісля зібрав і видав у трьох книгах. Дівиці так були захоплені навчанням Амбросія, що матері забороняли дочкам ходити на ці його науки, а його оскаржували, що через нього буде в державі менше людей! Він відповідав їм: “Я хотів би знати, котрий юнак бажав колинебудь одружитися і не міг знайти жінку?” А одночасно поясняв, що війни, а не посвячені Богу дівиці винищують людську расу. Населення саме тоді побільшується, коли збільшається пошана дівицтва.

На прохання молодого цісаря Ґраціяна він написав свій твір проти аріянської єресі.
Коли готи нападали на край, то Амбросій не тільки всі свої гроші видав на викуп полонених, але казав навіть стопити на цю ціль церковний золотий посуд. Це не сподобалося аріянам, і вони говорили, що Амбросій допустився святокрадства. Св. владика відповів їм, що годилося скоріше рятувати душі, ніж золото. Як Церква має золото, то на те, щоб уживати його для потребуючих, а не щоб зберігати його. Викуп визначає Христову Кров, що її вливають до золотого посуду.

Коли генерал Максим убив молодого цісаря Ґраціяна і хотів зайняти Італію, Амбросій, на прохання цариці Юстини, поїхав до табору наїзника та вплинув на нього, щоб він здержав свій дальший похід проти його молодшого брата Валеріяна. Це перший раз в історії Церкви сталася така подія, що духовного достойника просили взяти участь у полагодженні політичної справи. Пізніше він не хотів мати ніяких взаємин з Максимом, що його руки були сплямлені невинного кров’ю його володаря.

Коли деякі сенатори просили в тому часі цісаря, щоб він дозволив їм поставити в палаті сенаторів вівтар на честь поганської “богині перемоги”, наче б то давній Рим цьому божкові завдячував свої колишні перемоги й успіхи, Амбросій написав відповідь, що в ній він висміяв думку прихильників поганства, наче б то воєнні здобутки залежали від бебехів пожертвованих бичків. Одночасно закликав перейнятих поганським духом сенаторів, щоб не просили цісарів дати мир їх божкам, але щоб просили Бога дати мир цісарям. Світ змінився. На руїнах колишніх здогадів, тепер, завдяки справедливості, запанувала правда. Коли цісареві прочитали оба листи, він не дав дозволу на поставлення поганського вівтаря.

На вимогу цариці, щоб Амбросій відступив для неї й її аріян одну церкву на відправи, він відповів, що ніколи не віддасть Божу церкву, але притім не допускав ні до якого заколоту або зневаги цісаря й його матері. Коли в Квітневу неділю Амбросій мав проповідь, люди, побоюючись за його життя, забарикадувалися разом з ним у церкві. Цісарське військо обступило церкву, щоб усіх примусити голодом до здачі. Облога тривала до Великодня. Ввесь той час Амбросій співав з людьми псалми й пісні, що їх він сам зложив. Коли цісар прислав старшину з домаганням, щоб Амбросій призначив своїх заступників для розсудження його справи з аріянами, Амбросій відписав, що світські люди не можуть судити єпископів ні видавати церковні закони. Опісля з проповідальниці розказав людям усі свої труднощі, що їх він мав через цісаря, і заявив: “Цісар є в Церкві, а не понад Нею.” Цісар не хотів насилля і відкликав військо.

Цісарським дворянам, які погрожували Амбросієві цісарським гнівом, він говорив: “Як хочете мого майна, то візьміть! Хочете мене ув’язнити, я добровільно віддамся в ваші руки. Наложите мені кайдани або вб’єте мене, знайте, що я найгарячіше бажаю цього. Я не оточу себе юрбами народу, щоб боронитися, я не шукатиму оборони при вівтарі, щоб спасти життя, але навпаки, я хочу стати жертвою за св. вівтарі. Ви знаєте, що я завжди віддавав цісареві належну честь. Як цісар домагається податків, то ми охоче платимо їх від церковних земель, а як цісар хоче забрати собі й землю, то й у цім йому ніхто не противиться. Жертви вірних вистачать на прожиток для вбогих. Але Церква належить до Бога і вона є незалежна від цісаря, тому не можна її дати цісареві. А ця незалежність Церкви не понижає цісаря, бо що ж може бути для нього почесніше, як це, що він є сином св. Церкви? Добрий цісар живе в Церкві й шукає її охорони. А це я говорю не з гордости, а по правді. Мені погрожують засланням, живим огнем, смертю. Правдиві Божі слуги навчилися не боятися цього всього!” А самому цісареві сказав: “Не думай, що ти маєш право над тим, що належиться Богові. До цісаря належать палати, а до священика церкви. Ти маєш владу над мурами й окопами міста, але ніколи над його святощами!”

У 390 році люди в місті Солуні розсердилися на місцевого воєводу та вбили його й кількох старшин. Замість покарати винних, казав новий цісар Теодосій пімститися на населенню. Одного дня, коли люди були зібрані в цирку, вояки напали на них і вбили сім тисяч людей. Почувши про такий великий злочин, Амбросій написав до цісаря листа з закликом до покаяння. Одночасно заявив, що він доти не прийме його жертви в церкві ні не відправлятиме в його приявності Служби Божої, доки він не спокує свій гріх. В своєму листі Амбросій писав: “Такого, як це зроблено в Солуні, люди не пам’ятають… Ти людина, і спокуса перемогла тебе. Переможи ти її. Я раджу, я прошу, я благаю тебе, щоб ти покаявся. Ти, що був часто такий милосердний і прощав провинникам, тепер спричинив смерть багатьох невинних. Диявол хотів зірвати з тебе вінець побожности, що був твоєю головною славою. Прожени його від себе, доки можеш… Я пишу це тобі власною рукою, щоб ти теж сам міг це прочитати.” Цісар прийняв покірно пастирське напімнення свого єпископа і покаявся. Він зняв з себе царську одежу і прилюдно в церкві, так як це було тоді в звичаю, оплакував свій гріх. Це Теодосієве каяття і Амбросієве виконання пастирського обов’язку були великим засвідченням, що християнство не дивиться на особи та що його моральний закон обов’язує всіх однаково. А про самого Амбросія сказав цісар, що він єдиний з відомих йому єпископів був гідний такого імени.

Іншим разом цісар прибув у свято до церкви на Службу Божу і став близько вівтаря. Амбросій спитав його, чого він бажає. Коли цісар відповів, що хоче вислухати Службу Божу і прийняти св. Причастя, Амбросій через диякона переказав йому: “Мій Пане, це тільки Богу посвяченим особам вільно перебувати в святилищі. Прошу ласкаво вийти і стати разом з іншими. Пурпурова одежа робить князями, але не священиками.” Тоді цісар попросив вибачення і сказав, що він думав, що в Міляні є такий самий звичай, як і в Царгороді, де він мав місце коло вівтаря. Опісля подякував єпископові за поучення, вийшов зі святилища і став між людьми. В 395 році цісар Теодосій умер на руках Амбросія. В похоронній проповіді Амбросій згадав свою любов до покійного цісаря, а одночасно й великі обов’язки його двох синів, нових володарів християнської держави.

Після смерти цісаря жив Амбросій іще два роки. Коли занедужав, передрік свою смерть. Коли про його недугу почув опікун молодого цісаря Онорія, то сказав прилюдно: “Того дня, коли вмре цей муж, над Італією зависне погибель.” Опісля вислав до Амбросія післанця, щоб просив собі продовження життя. Амбросій відповів: “Я не поводився так погано між вами, щоб я мав стидатися жити довше; я теж не боюся вмирати, бо ми маємо доброго Пана.”

У сам день смерти він лежав кілька годин з руками розложеними навхрест і постійно шептав молитву. В сусідній кімнаті спочивав св. Гонорат з Верчеллі. Раптом він наче почув тричі викрик: “Вставай! Спішись! Він відходить!” Гонорат негайно заніс до Амбросієвої кімнати Пресв. Євхаристію. Прийнявши св. Причастя, св. владика закінчив незабаром своє життя. Сталося це в Велику П’ятницю 397 року. Мав він тоді п’ятдесят сім літ, з чого двадцять два роки був єпископом.

Св. Амбросій був великим єпископом. Коли йшлося про Божу справу, він був невгнутий, як скеля, але воднораз великодушний, розумний і поміркований; в усіх своїх діях він єднав відвагу й повагу вірного своїм обов’язкам єпископа з лагідністю й любов’ю. Таким чином він з’єднував серця людей, які розуміли, що його діями керує розум і серце. Св. Авґустин засвідчує, що під час своєї першої зустрічі з Амбросієм, коли він був ще чужий для нього й обмотаний своїм прив’язанням до світу, св. владика відразу з’єднав був собі його тим, що був “муж сердечний і ввічливий”.

Як спадщину, оставив св. Амбросій Католицькій Церкві свої численні гомілетичні, екзегетичні, теологічні, аскетичні й поетичні твори. Він був одночасно перший зі св. Отців, шо з успіхом покористовувався латинською мовою в службі Христовій справі.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

7 грудня — святого Амбросія.

#святий_Амбросій #Амбросій #календар #УГКЦ #Церква