Світлана Гуркіна

Блаженніший Патріарх Йосиф кардинал Сліпий (1892 – 1984 рр.) належить до тих українців, які прожили непросте і довге життя. Він відійшов до вічності в 92 роки далеко від рідної України у Вічному місті Римі, але серцем і думками завжди залишався зі своєю Українською Греко-Католицькою Церквою та своїм розділеним народом, який перебував за «залізною завісою» в радянській неволі, а також проживав у великому розсіянні у вільному світі на різних континентах.

Ісповідник віри, який 18 років свого життя перебував як в’язень у радянських тюрмах, етапах, виправно-трудових таборах і в домі інвалідів на засланні, ніколи не втрачав надії, віри в Бога та великого бажав, рухаючись уперед «крізь терни до зірок». Він палко вболівав за долю і майбутнє українців, мріяв про повернення до рідної землі та всіляко обстоював патріархат для своєї Церкви. Перебуваючи в Римі у 1960 – 1980 роках, він тривожився через політичний курс Апостольського Престолу, так званий Ostpolitik, спрямований на безоглядне порозуміння з Московським патріархатом коштом уваги до поневолених народів і Церкви, і, з його ж слів, «спричинив болючий удар для нашої Церкви в Україні, а ще більше – для тієї частини нашої Церкви і Народу, що опинилась у вільному світі». Тому впродовж 11 років (1970 – 1981) думав, писав, редагував і фіналізував текст свого Батьківського і Пастирського «Завіщання», яке адресував своїм «Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім вірним Української Католицької Церкви»….
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу

Джерело