Жінко, ти вільна від твоєї недуги.

Лк 13,10–17

Історія оздоровлення скорченої жінки містить два важливі моменти, які допоможуть нам зрозуміти її значення: це Ісус та Його присутність у синагозі в суботу.

Спершу звернімо увагу на обставини й час, де відбувається подія: синагога та суботній день. Субота звільняла людей від будь-якої фізичної праці, давала тілесну свободу, відпочинок. У суботу ізраїльтяни приходили в синагогу на молитву, щоб вивчати Божий закон і дякувати Господу за Його дари.

Після створення світу, Бог дав людині владу слідкувати за порядком у природі та використовувати її для свого добра. Згодом через Мойсея небесний Отець дав вибраному народові десять заповідей – правил, які підтримували стосунки людини з Богом, ближніми та світом.

У суботу людина відмовлялася від справ, які підкреслювали її владу над природою, й це мало постійно нагадувати про вищу владу Творця, Який керує світом і людиною.

Після Мойсея третя Божа Заповідь обросла багатьма формальними приписами її виконання, що іноді люди забували про суть заповіді, а зосереджувалися на другорядних дрібницях. Втрата розуміння сенсу та змісту цієї заповіді стала причиною гострих дискусій між Ісусом та релігійними провідниками народу. Через прив’язання до букви втрачався дух заповідей. За формальними приписами фарисеї не бачили потреб та страждань людини.

Розповідь Луки про зцілення скорченої жінки показує, як Христос повертає суботі, а сьогодні неділі, її справжнє призначення. У день суботній Ісус оздоровляє стражденне життя терплячої жінки, піднімає, вирівнює її дух і дарує їй справжній відпочинок, чого однак не зрозумів і не сприйняв начальник синагоги… Оздоровленням скорченої жінки Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування суботи.

Боже співчуття та милосердя завжди доступні для нас, тільки людей часто більше хвилюють другорядні речі, дари бувають важливішими від самого Бога. Трапляється й таке, що іноді людина поводиться з іншими створіннями краще, ніж з тими, хто створений на образ і подобу Божу. Небезпека більше цінувати традиції, а не співчуття та милосердя, є грубістю, черствістю душі та лицемірством. Тому служіння Ісуса скорченій жінці та в подібних ситуаціях викликає в людей різну реакцію: задоволення та критику, бо внаслідок поверхового духовного життя вони стають щораз більше сліпими, егоїстичними та нечутливими щодо інших.

Сьогодні багато людей, увесь світ, потребує від нас, християн, проголошення Євангелія миру, милосердя та любові. Щоразу після недільної Літургії, «виходячи з храму в мирі Христовому в серці», просімо його для всіх тих, які «не можуть випростатися» духовно, – людей зранених, стражденних, самотніх. Усі вони потребують відчути, що ці святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах − церквах, служать для того, щоб ми, наповнені Божим Словом та Його любов’ю, освячувалися, і тоді Сам Господь служитиме через нас усьому світові…

Другий важливий момент в історії скорченої жінки – присутність Ісуса в храмі. Своєю наукою та оздоровленням жінки Христос показує значення неділі, як день, коли Бог приходить послужити людині для добра її тіла й душі. Тож мета побожності – не тільки виконати приписи, а пізнати Ісуса та зміцнити зв'язок із Ним. На першому місці має бути Христос як основа життя й джерело добра, а потім потреби. Саме Ісус змінює людину і життя, а ми лише створюємо Йому умови через віру, надію, покору, довіру.

Дбаючи про духовне життя, часто звертаємо увагу на основні його середники: молитва, Богослужіння і Святі Тайни. А забуваємо про ще один важливий засіб, яким є молитва та духовна порада священника. Хто дбає про глибоку побожність, втілює в життя слова Спасителя: ,,Все можливе тому, хто вірує”. Деякі особи вважають, що з допомогою міцної віри та молитви можна самостійно вирішувати справи. Вони не відчувають потреби особливої Божої допомоги через пораду, молитву священника, ділитися своєю вірою з ближніми. Таким особам загрожує небезпека стати духовними самолюбами: все вирішувати самим. Знаємо, що любов до Ісуса проявляється через наших ближніх. Духовна порада, молитва й благословення священника надають нашій молитві подвійну силу та успіх.

Христос, навчаючи, ділився правдою – пізнанням і любов’ю Отця з людьми. Коли апостоли вернулися з місійної праці, вони розповідали Ісусові про свої успіхи, навчання та чуда, ділилися з Ним своєю вірою. Без покори – розуміння залежності від Бога нам загрожує гордість і скрите самолюбство: бажання все зробити самому. Важливо пам’ятати, що кожен дар даний нам для власного та спільного добра. Тому маємо ділитися своєю вірою з ближніми, а вірним зі священником і зміцнювати її в них. Бо любов є відкрита, не замикається в собі, а приймає поради інших.

Роздуми про оздоровлення скорченої жінки можемо завершити молитвою: ,,Ісусе, даруй мені духовний зір, щоби бачити людей та цінувати їхнє життя й потреби більше, ніж формальні приписи законів… Ділитися з ближніми вірою та Божою правдою”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело