Св. Павло походив з Малої Азії і був сином військового старшини, який згинув у боротьбі з сарацинами. Коли згодом умерла теж мати, його старший брат Василь, що проживав як самітний чернець на горі Латрос, намовив свого молодшого брата Павла, щоб і він покинув світ та посвятився на виключну службу Богові. Павло, що вже пізнав був марноту світу й ріжні небезпеки, які загрожують людським душам на світі, охоче пішов за порадою свого старшого брата і вступив до манастиря т. зв. карійського. Павло хотів якнайскоріше зажити на самоті життям пустельника, але його ігумен уважав його надто молодим до такого життя, тому заявив йому, що він зможе вибрати собі самітне життя аж після його смерти.

Коли ігумен умер, Павло оселився в печері на самім верху гори Латрос, де кілька тижнів живився тільки самим жолуддям, від чого спочатку досить тяжко нездужав. На самоті він провів тоді вісім місяців, після чого його закликали назад до манастиря. В манастирі любив Павло займатися глибокою роздумою про вічні правди. Кажуть, що як він працював у кухні, то огонь так живо пригадував йому пекло, що він кожний раз, поглянувши на огонь, заливався слізьми.

По якомусь часі ігумен знову дозволив Павлові жити окремо на самоті. Тоді він оселився на дуже скелистій і недоступній горі, де живився дикими ягодами й зіллям; тільки деколи приносив йому один селянин трохи варених харчів. Упродовж трьох перших років життя на самоті він багато натерпівся від усяких спокус. Згодом, коли люди довідалися про святого печерника, почали приходити до нього мужчини, що, за його прикладом і духовним проводом, почали й собі служити Богу в відокремленні від світу. Незабаром вони збудували там чернечу лавру. Павло, що не дбав про себе, був дуже дбайливий, щоб нічого не бракувало його духовним синам.

По дванадцяти роках, коли в лаврі стало занадто гамірно, Павло знайшов собі самітне місце на горі і там проводив свій час на сердечних молитвах. Час від часу приходив до манастиря, щоб заохотити черців до витривалої служби Богові в веселості серця. Нераз брав усіх черців до лісу, де разом співали церковне правило. Одного разу спитали його брати, чому він раз буває дуже веселий, а іншим разом сумний. Він відповів їм: “Як ніщо не відвертає моєї думки від Бога, моє серце наповняється радістю; але як приходять розсіяння, то я стаю замішаний.”

Щоб зажити тільки з Богом на самоті, Павло покинув гору Латрос і перейшов на гору Самос, де почав жити в печері. Однак його самота не тривала довго. Люди скоро довідалися про нове місце його перебування і незабаром до нього позбігалося стільки мужчин, що він поставив на цім місці три лаври. По якомусь часі прибули до нього його давні учні з латроської лаври і просили його, щоб він до них вернувся. По повороті він знову замешкав у своїй келії на горі.

Цісар Констянтин Багрянородний нераз писав до нього листи та просив поради, і часто мав чого жалувати, якщо не пішов за його радою.

Павло був дуже милосердний до вбогих і з любов’ю обдаровував їх своїми харчами й одежею. Одного разу був би навіть продав себе за невільника, щоб помогти людям у потребі, якби черці не були його здержали від такого кроку.

Дня 6 грудня 956 року, передбачивши свою смерть, прийшов Павло до церкви, відправив раніше ніж звичайно Службу Божу, а опісля поклався до ліжка. Так пролежав ще дев’ять днів. Увесь той час молився, або подавав духовні поучення своїм черцям. Спочив у Бозі 15 грудня. Цінний життєпис св. Павла Латроського написав один з його учнів.

“ЖИТТЯ СВЯТИХ”, Том ІV-ий, авторства Впр. о. А. Г. Труха, ЧСВВ, позволяється видавати.
Дано в Вінніпегу, Ман., 3-го лютня, 1960.
о. Б. Слобода, ЧСВВ. Протоігумен
Дозволяється друкувати.
Торонто, 26-го лютня, 1960.
+ Ізидор — Єпископ
Друкарня ОО. Василіян — Торонто, Канада.

15 грудня — святого Павла Латрійського.

#святий_Павло_Латрійський #Павло_Латрійський #Павло #календар #УГКЦ #Церква