Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята Обрізання ГНІХ, святого Василія Великого, 1 січня 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Ми починаємо Новий 2024 Рік. Повсякденне життя, як буття сплетене з праці та турбот, є місцем, де відбувається наше спасіння перед Богом. І тому ми маємо всі підстави почати цей рік кличем: «в ім’я Бога», щоб прожити його чесно з радісною душею! Час збігає. Можливо зневіра, журба чи невідомість наповнюють наше серце або тривожать нашу душу, коли у Новорічну ніч, на цьому пограниччі між «минулим» та «прийдешнім», усвідомлюємо, що частина нашого земного життя знову безповоротно минула. Однак час біжить до Бога та до його вічності, а не до минулого та зникнення. А тому: вступаємо у майбутнє відважно і з вірою «в ім’я Бога»!

Так само, як святий Йосиф і Діва Марія, коли при найменуванні восьмиденного Дитяти «дали йому ім’я Ісус, як назвав його ангел, перш ніж він був зачатий в утробі матері своєї». Присвятімо себе з першого дня Нового Року йменню Бога, та розпочинаймо його в ім’я Бога, який є нашим спасінням – в ім’я Ісуса.

Ісус означає: «Ягве є спасіння». «Ягве» було власним іменем Бога для народу Старого Завіту. Причина, чому можна дати Богові ім’я, полягає в тому, що сам Бог відкрив себе в історії своїх власних діянь та проголошень. Вчинив це тому, щоб люди могли у його імені об’явити правду, яким є він сам, та його відношення до них. Весь досвід, який людина отримала у спілкуванні з живим Богом впродовж історичної взаємності, є підсумований в «Імені» її Бога. Лише власне ім’я – ніколи просто абстрактне поняття – містить повне, неподільне і непохідне ціле того, що можна пережити людині під час стосунків з живою Особою Творця.

Від перших миттєвостей історії спасіння вже саме ім’я «Ісус» запевняє нас, яким цей «Ягве» є для нас. близьким, люблячим, допомагаючим, вірним до кінця. І лише через Ісуса ми знаємо, хто є нашим Богом. Інакше ми б цього для себе не відкрили В Ісусі, Єдинороднім Сині Отця, сам Бог дарується світові як Слово вічного милосердя. І тому, коли визнаємо хто є нашим Богом, ми повинні сказати «Ісус». Якби ми забули це ім’я, то Бог загубився б для нас у темній далечині і незрозумілості Але ми знаємо остаточне ім’я Бога: Ісус. Бо це ім’я, дане дитині яка є Богом і вічною молодістю світу, та є людиною, а отже, вічним образом Бога.

То ж і в прийдешньому Новому Році віддаймо все, що діється, та може статися в нашому житті в руки того, хто дарується нам в цьому славному йменні! Позначимося як його власність на чолі, в дусі і в серці хресним знаменням перемоги нашого Спасителя Ісуса! А потім сміливо проголошуймо серцем та устами нашу ісповідь віри. «Наша допомога в імені Господа!», та відважно переступаймо поріг Нового Року. Коли позначимо його ім’ям Ісус, то навіть найтемніша його мить стане годиною року Господнього, та часом нашого спасіння.

«Бо він спасе свій народ від їхніх гріхів». Цими словами ангел пояснює святому Йосипу, чому він повинен дати своєму прийомному синові ім’я Ісус: В ньому є Боже спасіння людства. Спасіння полягає в тому, що «він спасе людей від їхніх гріхів». Тільки і лише Бог може прощати гріхи Цими словами проголошується, що Дитя Марії є безпосередньо пов’язане і з’єднане з Богом, та є носієм Божої священної і спасительної сили.

З іншого боку, однак, таке визначення місії Христа може також викликати розчарування. Звичайне очікування спасіння тоді було передусім пов’язане з особливими труднощами Ізраїлю. Надія була спрямована на відновлення царства, свободи та незалежності Ізраїлю, а отже, природно, також на матеріальне піднесення дуже зубожілого народу.

Обітниця прощення гріхів здається водночас занадто великою і занадто малою: занадто великою, тому що вона поширюється на сферу виключно і тільки Бога; занадто мало, тому що він, здається ніби не помічає конкретних страждань Ізраїлю, та його справжньої потреби у спасінні. В принципі, слова ангела стали причиною усіх суперечок про месіанство Ісуса: чи він відкупив Ізраїль, чи все залишилося по-старому? Чи місія, якою він жив, є сповненням обітниці, чи ні?

Відповідь на ці питання є вписана в історію спасіння життям тих великих постатей, які відкрили в месіанському посланні Ісуса правду, яка здатна преображати світ людей, вирвати його з часових кайданів проминаючого та відкрити для вічності з Богом. Одною з таких величних особистостей був святий Василій Великий. Він аскет, єпископ, проповідник, учитель, богослов і вчений Життя святого Василія гармонує з його наукою, а його наука – це відбиток його життя, яке можна виразити трьома достоїнствами: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець чернечого життя і Великий своєю святістю, яка є видимим знаком його сопричастя з Богом. Для нас його життя є повчанням та викликом

Сопричастя з кимось – є справою змісту, а не форми. Тому все. що маємо, є Божою власністю, яку вам довірено лише на короткий час. Привласнювати собі минуще, є відображенням внутрішньої порожнечі серця. Час життя пройде, а потім нас попросять дати звіт. Саме життя – є відрізком часу, щоб вживаючи нашу свободу, ми навчитися любити і підготувалися до вічної зустрічі з Вічним Божим Словом. Слово Боже – це закон світу. Ним усе створене отримує життя та єдність На його образ і подобу створена людина, а в її серце вписаний внутрішній моральний закон життя. Тому це Боже Слово також буде в кінці часу Суддею життя кожного, щоб знову стати початком та змістом вічного життя усіх спасенних

Пам’ять про святого Василія живе в цьому його богословському навчанні, яке своєю актуальністю незамінне для нашого сьогодення. Візьмімо його собі на озброєння в подорожі цим Новим Роком, дорогами його тривог та випробувань, щоб здолавши усі незгоди війни, ми здобули перемогу «в ім’я» та на славу нашого Бога. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

 

Джерело