Минув рік, як немає з нами Валерія Романовського — воїна, памʼяткознавця, історика, викладача, постійного учасника наших щорічних науково-практичних конференцій “Традиційна культура в умовах глобалізації”.

16.01.2024 на платформі Zoom, відбувся вечір його пам’яті − «Самурай − сам собі рай» в межах проєкту Михайла Красікова «Я памʼятаю… Життя в традиції».

Вечір почався з хвилини мовчання і запалення окопної свічки. На заході зібралося близько 70 людей, серед яких було багато тих, хто знав його особисто, згадував про нього і поділився своїми спогадами, своїми враженнями від спілкування з цією непересічною людиною. Цехмайстер Харківського кобзарського цеху Кость Черемський чудовим проникливим голосом затягнув пісню – одну з тих, які так любив і вмів слухати Валерій.

Михайло Красіков сказав, що весь цей тяжкий рік ми прожили без Валерія, але насправді з ним. До сороковин від дня його смерті був проведений вечір памʼяті в «Накипіло», памʼяті вченого були присвячені дві наукові конференції. Ведучий вечора подарував ХДНБ ім. В.Г. Короленка та Обласній бібліотеці для дітей, а також матері Валерія збірники наукових праць зі своїми статтями про В. Романовського, одна з яких має пророчу назву: «Козак Невмирака та його невмирущі праці».

Мати Валерія, Євгенія Георгіївна Романовська, педагог-українознавець, показала дитячі фото Валерія, розказала про його дитинство і юність, про дитячу допитливість і юнацьку наполегливість у досягненні поставленої мети, про любов до всього українського. Кандидат історичних наук, відомий харківський археолог, доцент ХНПУ ім. Г.С. Сковороди Володимир Колода розповів про студентське захоплення Валерія харківськими підземними ходами, про те, як українцем і патріотом Валерій відчував себе з молодих років і жив як справжній самурай, для якого найважливіше не мета, а шлях. Доктор мистецтвознавства Василь Щепакін поділився спогадами про те, яким ерудованим Валерій був уже в підлітковому віці. Доктор філології Олена Маленко зауважила, що він був начебто непоказною людиною, але завжди був у фокусі. Було видно, що ця людина готова все віддати задля людей, задля України. Члени Харківського історико-філологічного товариства, харківські вчені Кость Голобородько, Сергій Вакуленко, Катерина Каруник, Анатолій Нелюба розповіли про його участь в засіданнях товариства, на яких він був дуже допитливим, цікавився до дрібниць усіма дослідженнями доповідачів, був толерантним і виваженим. Він був оригінальним та унікальним дослідником, адже мав дуже широкі наукові зацікавлення. Завжди стояв на боці правди, справедливості, постійно наполягав на своєму, однак був дуже приязний з усіма. Був відкритим, але дещо «старосвітським» і завжди тримав поважну дистанцію. Анатолій Нелюба розповів про його ідею створити на землях, які виділили для учасників АТО біля кордону з рф, зокрема й для Валерія, козацький табір для підлітків на зразок Січі: «Хай москалі поскаженіють!». Виконувач обовʼязків директора Харківського історичного музею ім. М. Сумцова Ольга Сошнікова розповіла про участь Валерія у музейніх наукових конференціях «Сумцовські читання» і про намір після закінчення війни створити в музеї виставку, присвячену захисникам нашої країни, в якій вже точно буде місце для Валерія Романовського. Сергій Голота, колишній керівник видавництва «САГА», розповів про багаторічне співробітництво з Валерієм, який доклався дуже цінними і важливими науковими коментарями на основі архівних матеріалів до багатьох цікавих і дуже потрібних нашому суспільству видань – творів Якова Щолева, Філарета (Гумілевського Д.Г.), Юрія Шевельова та ін. Співробітниця ХДНБ ім. В.Г.Короленка Олександра Крутас розповіла зворушливі подробиці про особистий досвід спілкування і багаторічної дружби з Валерієм. Завідувач відділу документознавства, колекцій рідкісних видань і рукописів ХДНБ, доктор філології Ігор Лосієвський розповів про роботу Валерія у відділі, про особисту переписку з ним у месенджері під час війни, прочитав свої вірші, присвячені Валерію.

Також про досвід особистого спілкування з Валерієм Романовським розповів поет, автор-виконавець своїх пісень Ігор Березюк. Саме 16 січня вийшла в світ збірка його поезій, присвячена Валерію, «Танок вогню». Дві пісні на вірші зі збірки автор заспівав. Наприкінці заходу Михайло Красіков висловив надію, що в Харкові з’явиться вулиці імені Валерія Романовського та буде видана збірка праць науковця і спогадів про нього.
Я не виступала. Просто пропустила слушний момент, а потім вже було якось і недоречно на початку 4-ої години заходу. Але потім я згадала, що в мене є можливість написати.

Слухаючи тих, хто виступав, я надихнулася їх розповідями, які, немов пазли, складаються в одну велику картину непересічної особистості. Валерій Романовський був учасником майже всіх наших науково-практичних конференцій «Традиційна культура в умовах глобалізації». Мабуть, крім тої, коли він був в АТО. Під час заходу тричі ставилися записи його виступів на конференціях різних років, зокрема й на останній для нього, коли він доповідав з окопу. В моїй пам’яті він лишився як людина енциклопедичних знань і щодо історії та етнографії України, і щодо історії освіти в Україні, і щодо історії пам’яткоохоронної справи, і щодо філософії. Про широту його наукових зацікавлень можна судити навіть з назв статей, які він надав до збірок матеріалів наших конференцій
(https://www.cultura.kh.ua/uk/activities/cultural-heritage/scientific-conference ). Ці статті були завжди цікаві, наукові, бездоганно грамотні, були справжньою окрасою наших збірок. Але на конференціях, які зазвичай продовжувалися зранку до вечора, він запам’ятався мені як дуже скромна, інтелігентна людина. Він завжди терпляче чекав своєї черги для виступу, а вона, згідно з абеткою, зазвичай припадала десь на кінець дня, завжди уважно слухав своїх як попередників, так і наступників, завжди дякував за цікаву конференцію…

Іноді він заходив в наш Центр культури і мистецтва за збіркою чи просто так, бо йшов повз. Ми довго говорили, іноді навіть сперечалися з різних питань минулого і сучасного України, але навіть тоді, коли ми на щось дивилися дещо по-різному, він ніколи не підвищував голос, завжди був стриманим, ввічливим, як буває стриманою людина, яка знає щось таке, що йому вже відкрилося, а тобі ще ні. Він був справжнім філософом, який проповідував певні принципи і жив у відповідності до них. Принаймні таким я його знала.

А ще пам’ятаю, як він розповідав про свої неприємності в ХДАК, як його там цькували за його позицію й навіть за українську мову викладання. Хтось написав донос, що Романовський переслідує російськомовних студентів, не дозволяє їм відповідати російською. Одного разу на заняття несподівано прийшов проректор, щоб підловити Валерія на «нетолерантності». Однак студенти, не змовляючись, спокійно відповідали українською. Всі до одного стали на захист свого викладача, який жив, як навчав, і навчав, як жив. Пам’ятаю, як Валерій пишався тоді своїми студентами. А я неймовірно розчулилася й була рада за нього. Адже хіба це не доказ того, що ти живеш своє земне життя недарма?

Завідувач відділу дослідження
нематеріальної культурної спадщини ООМЦКМ
Оксана Бугайченко

Для тих, хто не зміг доєднатися до зустрічі, але хотів би подивитися захід, можуть це зробити за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1bXZ-bOAu9RVRQUJzQuSrImAGFpkm5Y4p/view?usp=drivesdk

#ООМЦКМ
#культура #Харківщина
#Слобідщина #Харків
#Валерій_Романовський #спогади #війна

Джерело