Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в царство Боже!

Лк 18,18–27

Питання спасіння турбує кожного свідомого християнина. Ми постійно запитуємо себе, що зробити, щоб його осягнути й перемогти всякі перешкоди на дорозі до неба. Однією з перешкод є багатство.

Чому трудно багатому ввійти в Царство Боже? Зовсім не тому, що Господь засуджує багатство як зло для людини. Знаємо з історії Церкви, скільки багатих людей робили чимало добра. Серед них добре знаний святий Миколай, якого ми всі любимо й шануємо, походив з багатої родини. Він радо допомагав убогим людям. Також митрополит Андрей Шептицький походив з багатого роду, але своє майно використовував для добра Церкви та людей. Іван Золотоустий каже, що немає багатих чи бідних, а є лише ті, яким Господь дав блага, щоб вони ділилися ними, і є ті, які потребують цих благ.

То чому все ж таки багатому тяжко увійти до Царства Божого? Проблема не в самому багатстві. Трудність, мабуть, тому, що ми часто вважаємо своєю особистою заслугою те, що маємо. Боїмося втратити зв'язок зі здобутими речами, бо на них поклали надію щасливого життя. Однак, коли б у нашому житті були інші обставини, то ми могли б не мати цього.

Багатство для віруючої людини – це те, що Бог мені дав, чим мене нагородив, а не я сам своїми стараннями і зусиллями це здобув. І коли усвідомлю, що все моє добро походить від Бога, тоді зрозумію, що маю лише розумно розпоряджатися ним, а не витрачати, як мені заманеться. Бо якщо це не моє добро, то я буду зобов’язаний дати звіт перед його Власником.

Кожен із нас без винятку чимось багатий і чимось володіє. Існує багатство матеріальне й духовне. Буває в житті, що дехто вважає отримані знання, вміння, досвід власним здобутком. Вони стають невід’ємною часткою нашої особи. Деякі люди дуже прив’язані до своїх знань, думок, поглядів, переконань і вважають, що вже нічого не можна додати, змінити. Багато надії покладають на них. Їм легше віддати якісь речі, ніж змінити думки, тим самим втратити частину свого життя. Надія на себе переважає в них надію на Бога. Прикладом цього є шкідливі звички людей: куріння, алкоголь, наркотики, азартні ігри. На прохання ближніх залишити це, вони відповідають: ,,Я пив, курив і буду продовжувати далі”. Деякі особи мають негативну думку про Церкву, релігію, Святі Тайни й не хочуть навернутися, виправдовуючи себе, що Церква – це людська справа, священники також грішні, як інші; я ще маю час, посповідаюся перед смертю. Інші люди мають неправильне розуміння побожності й не хочуть пізнати правду, вперто відстоюють свої переконання.

Один багатий чоловік усе своє життя про ніщо інше не думав, лише про багатство й земні достатки. А коли важко занедужав, родина хотіла покликати священника, але він не хотів, бо ніколи не думав про душу. Йому погіршало, наближався кінець його життя, та родина все-таки привела священника для Сповіді. Хворий був ще при пам'яті, тому священник почав пригадувати йому про Господа і заохочувати до Сповіді. У руках священник тримав хрест і, здавалося, у хворого пробудилася совість, бо дуже уважно приглядався до хреста. Але це так лише здавалося, бо, як виявилось, його цікавило срібло, з якого було зроблене розп'яття. Через якусь хвилю хворий запитав: „Скажіть мені, отче, а скільки коштує цей срібний хрест?" Після цих слів він знепритомнів і помер без покаяння. Як бачимо, він не хотів думати про Бога навіть при смерті, бо його богом були земські достатки. З ними він жив, і з ними й помер…

Віруюча людина розуміє, що все наше майно, таланти, знання, досвід, життєві ситуації – дар від Бога! Вона знає, що коли щось буде потрібне в житті, завжди отримає від Ісуса відповідні дари. Тому спершу покладає надію на Господа, а потім на речі. Бо лише надія на Бога дає людині певність спасіння: ,,Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” (Йо 14,6). Подібно пише апостол Павло: ,,Один бо Бог, один також посередник між Богом і людьми – чоловік Ісус Христос” (1Тм 2,5). Так само твердить апостол Петро: ,,І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися” (Ді 4,12).

Віруюча людина, маючи людський і духовний досвід, розуміє, що звільнитися від гріхів, отримати Божу любов та спасіння можна лише з Божою допомогою.

Про це читаємо в катехизмі Церкви: ,,Ласка Божа конечна до спасіння”. Тому християни у всьому покладають надію на Ісуса, виконуючи Його слова: ,,Хто слухає моє слово й вірує в того, хто мене послав, має життя вічне” (Йо 5, 24), ,,І де я, там і слуга мій буде” (Йо 12,26). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело