Російський Іл-76 в РФ у режимі авіамовчання

25 січня Москва дала зрозуміти, що вона проти міжнародного розслідування авіатрощі Іл-76 у Бєлгородській області, про необхідність якого напередодні заявив президент України Володимир Зеленський. Пєсков відповів: «Якщо він має на увазі міжнародне розслідування злочинних дій київського режиму, воно однозначно потрібне».

НАСПРАВДІ, Росія не запрошувала ні ОБСЄ, ні ООН до розслідування обставин збиття Іл-76, заявив російський постпред у Відні Лукашевич. Москва подала чіткий сигнал про фактичну відмову від незалежного міжнародного розслідування, яке у підсумку може завершитися небажаними для неї висновками. Наприклад, констатацією чергового «friendly fire» або якогось іншого «позаштатного сходження боєприпасів».

Російська пропаганда дивним чином пропустила нагоду позловтішатися над кадрами тіл українських захисників, які мали б бути на місці падіння. До кінця наступного після інциденту дня у Росії не показали, навіть на рівні панорамної зйомки, тіл загиблих або їхніх решток. Єдине повідомлення з цього приводу: «п’ятеро тіл відправлено до моргу, а інших треба ідентифікувати по ДНК, що затягнеться надовго». І це може свідчити, що йдеться про тіла саме російського екіпажу, бо ж для ДНК-аналізу потрібні зразки родичів.

РосЗМІ також повідомили, що «на місці аварії знайдено фрагменти ймовірно ракети», але оглянути їх не допустили не лише фахівців ООН чи ОБСЄ, але й навіть власних МНСників.

Не узгоджується з російською версією про транспортування полонених і маршрут літака: він прямував через Єгипет, Саудівську Аравію та Іран, потім у Сирії зник з радарів і дивним чином з’явився вже в районі Бєлгорода. (До слова, загиблих льотчиків в РФ називають «найдосвідченішим» серед усіх екіпажів Іл-76).

Єдине пояснення цього «режиму авіамовчання» – навіть не відсутність доказів, а неможливість швидко, а головне більш-менш правдоподібно їх «склепати». Тому й доводиться просто волати (в т. ч. і в Радбезі ООН) про «черговий злочин київського режиму за допомогою західної зброї», не надаючи при цьому жодних переконливих доказів.

Судний день «російської весни»

Особливо ця історія дисонує з катастрофою МН17 на Донбасі, коли з території активних бойових дій практично одразу з’явилося багато фото та відео з місця трагедії і навіть цинічних селфі бойовиків на тлі збитого Росією малайзійського боїнга. 

А один з безпосередніх творців тої трагедії Ігор Гіркін («Стрєлков») отримав 25 січня вирок: 4 роки ув’язнення. І цього разу не в Гаазі.

НАСПРАВДІ, затримали його у липні минулого року. Арешт відбувся одразу після серії постів з різкою критикою Путіна. Останніми двома краплями стали два дописи 18 липня: про «Кабаєву, яка не потягнула» і «23 роки на чолі країни перебуває нікчема».

Процес над людиною, яка за її ж словами, «натиснула на спусковий гачок російсько-української війни», проходив у закритому режимі через те, що справа мала статус «цілком таємно». На оголошення вироку пустили лише 10 найближчих поплічників «героя російської весни». Найцікавіше, що засудили Гіркіна офіційно не за «Кабаєву», а за інші два пости. Один про «невиплату військовим зарплатні», другий – з побоюванням з приводу можливої здачі Криму.

Таким чином один з винуватців трагедії MH17 опинився за ґратами, але не в Нідерландах, не на довічно, і не за вбивство 298 осіб, а в Москві і за критику Путіна. 

Після цього навіть одразу і не згадаєш, хто з більш-менш відомих «героїв російської весни» 2014 року й досі живий або хоча б на свободі. Хіба що Ходаковський. Але які його роки.

Російський «судний день» 25 січня продовжився вироком у 27 років колонії, які отримала Дарія Трепова за справою про вибух у кафе в центрі Санкт-Петербурга, внаслідок якого загинув «воєнкор» Татарський. 

Таким чином Трепова очолила рейтинг найжорстокіших вироків жінкам в історії РФ. Позаду неї опинилися «ростовські амазонки» Інеса та Вікторія Тарвердієви і Анастасія Синельник, які за 16 вбивств, вісім розбоїв, 60 крадіжок, розкрадання та незаконний обіг зброї отримали по 24-25 років колонії. На третьому місці перебуває згодом помилувана і обміняна українка Надія Савченко, яку у 2016 році засудили до 22 років за нібито співучасть у вбивстві «воєнкорів» Ігоря Корнелюка та Антона Волошина на території окупованої Луганщини. Четвертою стала Зарема Мужахойова, яка отримала 20 років колонії за нібито планування теракту у центрі Москви у 2004-му.

Якщо за підрив кафе з бойовиком Татарським дають 27 років, то на скільки ж тоді потягне підрив літака з його другом і соратником, бойовиком Пригожиним? Враховуючи, що особа, до цього причетна, вчинила також безліч інших тяжких злочинів.

Московський шовінізм вже дратує офіційний Ташкент

А тим часом отримала продовження історія з Узбекистаном, який (разом із Азербайджаном, Киргизстаном і Казахстаном), на думку «експертів» з  російських федеральних каналів, «також вигадав Ленін».

Віце-спікер парламенту Узбекистану Алішер Кадиров запропонував переглянути використання російської мови в національній освіті, на телебаченні та в інших сферах.

НАСПРАВДІ, «офіційна російська сторона обмежується лише констатацією дивної поведінки шовіністів. Складається враження, що їм цікава така риторика. Останнім часом ми не чуємо нічого, крім шовіністичних висловлювань російською мовою. У цьому випадку нам потрібно подумати про практичні заходи …. Наприклад, російська мова непропорційно широко використовується в освіті і на телебаченні російськомовними співвітчизниками, частка яких не досягає і 3%! Цей дисбаланс необхідно виправити», — написав він.

Кадиров запропонував закріпити в законодавстві Узбекистану норму про навчання у початкових класах рідною мовою, а також більше обмінюватися телепередачами «з нашими казахськими, азербайджанськими, киргизькими, туркменськими, турецькими і таджицькими братами. Це для початку».

Якщо вже президент Таджикистану Рахмон публічно вимагає від Путіна «не ставитися до країн Центральної Азії як до продовження Радянського Союзу», то далі буде. А наскільки швидким та болісним воно стане для російської пропаганди – покаже час і (можна не сумніватися) її наступні «ленінські» заяви.

Італійці кажуть: «Basta propaganda russa!»

Поступове «прозріння» колишніх центральноазійських республік СРСР, як не дивно це пролунає, нагадує італійське. З тією різницею, що на Аппенінах це відбувається значно швидше. Як відомо, на 20 січня в італійському місті Модена була призначена конференція та виставка, присвячена «відродженню Маріуполя».

«Символ народного повстання Донбасу проти київської хунти, місто, яке загинуло в результаті восьмирічної бандитської окупації, яке зараз переживає стрімкий процес відновлення під егідою РФ, чиєю невід’ємною частиною воно стало» – такою мачнею описаний Маріуполь у флаєрі-запрошенні, в якому також повідомлялося, що вступне слово на «виставці-конференції» скаже генеральний консул РФ Штодін, а одним із модераторів мав бути Андреа Лучиді, відомий численними тенденційними репортажами з тимчасово окупованих українських територій. 

Усе дійство передбачалося супроводити показом фільму про «нове життя Маріуполя, що повернувся до Росії». Але цей захід, як відомо, був скасований через протести офіційного Києва, а також української та італійської спільноти.

НАСПРАВДІ, того дня на центральній площі Модени замість «виставки про відродження Маріуполя» відбулася багатотисячна акція під назвою Basta propaganda russa! («Геть російську пропаганду!»), в якій взяли участь понад 40 організацій, як українських, так і італійських.

Слідом за Моденою ланцюгова реакція скасування пропагандистських акцій «русского мира» (яких, на жаль, донедавна в Італії не бракувало) пішла всією країною. Презентації фільму «Свідок» (який провалився на російському екрані) були намічені у Болоньї та Генуї. Їх анулювали вслід за моденською. Скасували і заплановану в Тоскані конференцію «На шляху до багатополярного світу», де мав виступити путінський «філософ» Дугін.

Італійська журналістка та перекладачка Ганна Зафесова в інтерв’ю «Радіо Свобода», заявила: «Поза всяким сумнівом, події в Модені стали поворотною точкою у ставленні італійців до кремлівської пропаганди, яка рясно ллється на них. Адже справа не тільки в тому, що ось раптом піднялася хвиля обурення і якусь одиничну подію анулювали. Важливо, що за цим скасуванням пішли інші: нічого подібного раніше не було! Ми бачимо, що сьогодні місцева влада, які б переконання не мала, почала побоюватися виставляти себе російськими агентами впливу або групою підтримки. З іншого боку, виникла чудова нагода для місцевих українських організацій, та й для італійських антипутинських активістів, показати свою чисельність».  

Італія вже пообіцяла допомогти Україні стягнути репарації з РФ за завдану шкоду. Прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні, перебуваючи в Україні у лютому минулого року (вона навіть, плакала у Бучі), наголосила, що «Путін відповідальний за все це. Російська пропаганда каже, що вони хочуть визволити українців. Але я не бачу тут режиму, я бачу народ, який просить уряд воювати з росіянами. Ця битва, яку зараз ведуть українці, також ведеться і за нас».

Нагадаємо, нещодавно італійський Сенат схвалив подальші поставки зброї Україні. Київ і Рим вже розпочали переговори про двосторонні безпекові зобов’язання, як це передбачено спільною декларацією групи G7. А головувати в ній цього року буде саме Італія, яка вже заявила, що збирається використати це для зміни наративу, що Росія нібито перемагає в Україні, а Захід втомився від війни. Тож, як бачимо, Захід скоріше втомився від російської пропаганди. І оглядаючись на Астану (а тепер вже і Ташкент), втомився не лише Захід.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело