34-та неділя по Зісланні Святого Духа
Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути.
Лк 18,35–43
Історія оздоровлення сліпого з Єрихону показує важливість духовного зору, здатність бачити присутність Бога в щоденному житті. Не знаємо точно, як цей сліпий дізнався про Христа, що Він є Месією та Божим Сином. Можливо зі слів людей, які проходили дорогою мимо нього й розповідали про науку та чуда Спасителя. Чуючи ці новини, сліпий повірив, що зможе теж бачити – отримати зір.
Коли черговий раз почув, що біля нього проходить велика кількість людей, почав цікавитися, що відбувається. І отримав відповідь, що до Єрихону йде Ісус разом із учнями та людьми. Сліпий вирішив використати цю нагоду стати здоровим. Тоді негайно почав голосно кричати, наполегливо просити Ісуса дарувати йому зір. Сліпий звернувся до Господа цілим серцем, вилив Йому свою душу, з великою довірою до Нього, відкрив Йому все своє понівечене життя. І не помилився, адже Ісус його не відкинув. Христос, бачачи велику віру сліпого, оздоровив його очі.
На прикладі сліпого бачимо, що віра – це не лише справа існування Бога, а духовний зір, очі для душі. Коли людина з вірою дивиться на життєві події, обставини, людей, то бачить у них присутність та дію Бога. Христос промовляє до нас не тільки на молитві, у Євангелії, а також через події, обставини й людей. Зокрема людина є живим знаком присутності Ісуса у світі, Який чує і промовляє до нас. Бо, за словами Христа, наше ставлення до ближніх є одночасно проявом любові до Бога. Так само Господь приходить до нас і дарує Свою любов через події, обставини та людей. Така думка зміцнює віру, оживляє надію, що коли Ісус близько мене, то Він завжди допоможе мені.
Молодий чоловік, працюючи лікарем у місті, сам живе на селі. Щодня повертається додому машиною, дуже втомлений. Одного зимового дня побачив на зупинці молоду дівчину з валізою й запросив її до себе додому переночувати. Дорогою вони розмовляли. Виявилось, що вона студентка, навчається на вчителя.
Вечорами підробляє у кафе. Але господар кафе її обдурив, зарплату не видав, а їй не було чим платити за орендовану кімнату, тому її вигнали з речами. Довелося повертатися до брата у село, який вже має свою сім’ю. Чоловік запропонував дівчині жити в нього, бо мав одну вільну кімнату. Попросив її готувати вечерю, бо приїжджає з роботи пізно, дуже втомлений і не встигає. Так вони й почали жити разом. Потім поступово між ними зродилася дружба, з’явилася романтика, а за півроку одружилися. Так чоловік знайшов собі наречену на дорозі.
Поведінка сліпого після зустрічі зі Спасителем подає нам ще одну науку. Отримавши оздоровлення зору, сліпий пішов за Ісусом. У цьому бачимо важливий плід віри. Ісус стає його світлом у житті й він іде за Ним. Звернення сліпого до Ісуса було найкращим і наймудрішим рішенням його життя. Коли ж, отримавши зцілення, він пішов за Ісусом, то прийняв друге найважливіше рішення. Ще хвилю тому, не маючи нічого, точніше, маючи жалюгідне існування, після зустрічі з Господом він отримав усе – нове життя, новий сенс жити далі…
Трагізм фарисеїв та провідників народу полягав у тому, що вони не навчилися бути відкритими на Бога, способи Його присутності й діяння у світі. Бог був для них середником заспокоєння власних уявлень про себе та про релігійне життя. У їхньому вдаваному духовному житті не було місця для здивування, чудес Божої любові, смиренного навернення, відкритості для Божих доріг, тобто не було місця для Божого Духа в їхніх серцях.
Сьогодні варто усвідомити, що обмеження справжнього духовного життя до суто комфортних психологічних станів, вирішення справ є таким же небезпечним, навіть згубним, як і заміна духовного життя різними тренінгами та сесіями у психологів і психотерапевтів. Бога не можна замінити нічим! Без Нього ми перебуваємо в темряві й потребуємо світла життя.
Хто глибоко пізнав Христа, той обирає Його надійною основою, метою свого життя. За прикладом сліпого часто просімо Його: ,,Ісусе, даруй мені мудрість відкриватися на Твоє світло правди й любові та здатність іти за Тобою дорогою щоденного життя, яка веде до справжнього щастя…” Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист