Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята Трьох Святителів, 30 січня 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Дорогі брати і сестри!

«Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: доки мине небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться».

Ця заява Ісуса також є його програмою та свідченням про стосунки з Отцем і з людиною, але також і про стосунки Отця з людиною. Христос прийшов не для того, щоб руйнувати, карати, засуджувати, розділяти чи створювати суспільство обраних. Ці його слова є підтвердженням безперервності Божої дії серед людей. Бог Спаситель чинно присутній у світі. Як у Вифлеємі при народженні, в Єрусалимському храмі серед учителів закону, серед грішників в Йордані, на весільному бенкеті в Кані Галілейській, з хворими в дорогах, з учнями в світлиці Тайної Вечері і в Гетсиманії, зі злочинцями на Голгофі, з мертвими в гробі. Куди б Ісус не вступив, завжди свідчить, що прийшов сповнити волю Отця. Всюди він нагадує нам про своє місце в Законі та в Пророках. Це не просто інформація, але маніфест: «Я прийшов не для того, щоб скасувати їх, але щоб їх виконати». Як?

«Багаторазово й багатьма способами Бог говорив… через пророків». Але люди переважно його не розуміли. Тому він терпляче чекав, поки зможе відкрити людям шлях до щастя і самореалізації в житті у його повноті. Для юдеїв Закон Мойсея у той час був важливим. В ньому були не лише моральні заповіді та літургійні приписи, але впевненість у тому, що Бог їх, як народ, любить, веде, піклується та захищає. У Законі була закодована їхня ідентичність та їхня історична місія. Але його норми лише підготовляли до зрозуміння, що досконале виконання Закону спочиває у любові. Тому «за останніх же днів Бог говорив до нас через свого Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки». Ісус приходить доповнити Закон тим, що бачив або чого навчився від Отця. Він є сповненням Закону Любові, в котрому спочиває початковий намір Отця, який не міг бути відкритий негайно і ясно через закам’янілість людських сердець.

Тому слово «Я» має в Ісуса месіанський вимір. Сам Бог знову входить у слова Святого Письма і Закону і дає їм свій авторитет, роблячи їх по новому життєдайними. Ісус є Словом, яке стало плоттю і перебуває серед нас, але залишається таємницею, яка розкривається ключем пізнання його життя, щоб Писання та Закон люди правильно прочитали, сприйняли і за ними жили. Тому кожен, хто сповідує Христа, потребує відкрити Ісусу не тільки свій ум, але й усе своє життя, бо «через нього, з ним і в ньому» отримуємо силу з вірою вступати у світ, щоб Господь міг бути «скрізь і в усьому».

Незважаючи на те, що Бог промовляє до нас через свого Сина, ми не застраховані від небезпеки неправильно його розуміти. Наші серця нераз збентежені і закам’янілі, і ми часто схильні бути егоїстичними або гордими. Через це нераз закрадається сумнів: чи не застаріли деякі Божі заповіді? Хіба ми не живемо в іншій, новій ері, до якої потрібно адаптуватися? Чи не потрібно було б навіть скасувати, або хоча б змінити, деякі приписи із Божого Закону?

Можливо такі, або подібні запитання, виникають у тих, котрі відчувають загрозу через Божий Закон, який засуджує, погрожує, або забороняє їм жити по-своєму.

Перший рефлекс людини, яка зіткнулася з обов’язком, приписом або забороною, звучить так: як це можна обійти…? У міру емансипації від соціальних, економічних або духовних структур, людство само стає до певної міри жертвою власної свободи. Людина відкидає владу інших, але не навчилася керувати собою. Тому, перш ніж оголосити ту чи іншу норму Божого закону непотрібною, потрібно запитати: для чого вона служить та куди має нас спрямовувати? Тим більше такі орієнтири є необхідними на роздоріжжях нашого історичного шляху для осмислення власного життя, особливо з огляду на те, що його мета лежить за горизонтом людського пізнання.

Тому що Божий план спасіння людини є незмінним, в Законі є виражена його непорушна Божественна воля та Мудрість, яка виховує людину. Через Закон приходить пізнання гріха, «бо всі згрішили і позбавлені слави Божої; але вільно виправдовуються його благодаттю, відкупленням у Христі Ісусі». Ось чому нам усім потрібно пережити усвідомлення власної гріховності, щоб зрозуміти, що без Ісуса ми втрачені. Нам потрібно об’єднатися з ним, бо він прийшов не для того, щоб щось скасувати, а для того, щоб виконати все згідно Божого Провидіння.

Ісус не був жодним революціонером чи реформатором. Він не ставив собі за мету виправити, змінити або впровадити інновації в релігійно-соціальну модель суспільства свого часу. Фундаментальною зміною, яку він приніс, є відновлення майже втраченого усвідомлення сенсу та мети людського життя. Це було поверненням людини до небесного благородного стану, яким вона була наділена Творцем на початку, і який пізніше зранила гріхом. Щоб виконати це велике доручення, Ісус сам зробив вирішальний крок: приніс себе у жертву спокути, щоб примирити людство з Богом. Жити в дусі цієї жертви і прийняти її наслідки можна тільки шляхом любові. Всі норми Божого закону роблять цей шлях ясним і легшим, однак насправді є життєдайними лише для людини, яка усвідомлює свою мету.

Ми можемо покладатися на Ісуса і його Закон любові. Від його любові не пропаде жодна кома чи літера. Він прийшов, щоб наповнити своєю любов’ю нашу тендітну людську любов, і дати їй маєстат вічності. Господь не покине нас, навіть якщо всі будуть проти. Він по воскресінні дав нам свого Святого Духа, а з ним усю допомогу для виконання Божих заповідей. Тому не будьмо зневіреними чи надзвичайно стурбованими тим, що, хоча нам було наказано наслідувати ангелів, чи навіть Господа ангелів, ми в дійсності більше схожі на його противника. Є нам дано свідчення про життєвий шлях та переможну боротьбу трьох святителів, великих архиєреїв Христової Церкви: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. У своїй духовній боротьбі просімо у них допомоги, відваги та витривалості, щоб ми щасливо осягнули спасіння і вічне життя. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело